Мова
Мова
У статті представлено критичний огляд теоретичних дебатів у середовищі захід- них істориків феміністичного спрямування протягом 1970-х – початку 1980‑х рр. Авторка аналізує, які пізнавальні й політичні завдання ставила перед собою жіноча історія на першому етапі свого розвитку, висвітлює ті проблеми вивчення, які опинилися у центрі феміністської полеміки в даний період, а також розглядає дискусію про андроцентризм історичної науки, смисл поняття патріархату, особливості джерельної бази жіночої історії, концептуальні підходи до вивчення жіночого досвіду.
Попри те, що так звана «жіноча проблематика» посіла значне місце в історичних науках різних країн віддавна, власне жіноча історія як відносно самостійний напрямок досліджень виокремилася і почала здобувати визнання в академічному середовищі порівняно нещодавно, а саме – на початку 1970-х рр. До цього суттєво спричинилося піднесення жіночого руху («друга хвиля фемінізму») в Європі та США у другій половині 1960-х рр. Поштовхом стало усвідомлення того факту, що навіть попри здобуття жінками рівних із чоловіками політичних і громадянських прав, ґендерні нерівності й дискримінація жінок у країнах Заходу залишалися повсюдними, набуваючи нових, прихованих форм. Леґітимація цих нерівностей часто ґрунтувалася на панівних уявленнях про природні докорінні відмінності між людьми різної статі, що зумовлюють і «доцільність» розділення сфер та способів жіночої й чоловічої самореалізації та виправдовують існування ґендерних ієрархій. Щоби підважити тезу про «одвічність» жіночої підлеглості чоловікові й, таким чином, поставити під сумнів її «довічність», необхідно було провести ґрунтовні історичні дослідження та виявити, коли, як і чому жінки стали «другою статтю».
Попри те, що так звана «жіноча проблематика» посіла значне місце в історичних науках різних країн віддавна, власне жіноча історія як відносно самостійний напрямок досліджень виокремилася і почала здобувати визнання в академічному середовищі порівняно нещодавно, а саме – на початку 1970-х рр. До цього суттєво спричинилося піднесення жіночого руху («друга хвиля фемінізму») в Європі та США у другій половині 1960-х рр. Поштовхом стало усвідомлення того факту, що навіть попри здобуття жінками рівних із чоловіками політичних і громадянських прав, ґендерні нерівності й дискримінація жінок у країнах Заходу залишалися повсюдними, набуваючи нових, прихованих форм. Леґітимація цих нерівностей часто ґрунтувалася на панівних уявленнях про природні докорінні відмінності між людьми різної статі, що зумовлюють і «доцільність» розділення сфер та способів жіночої й чоловічої самореалізації та виправдовують існування ґендерних ієрархій. Щоби підважити тезу про «одвічність» жіночої підлеглості чоловікові й, таким чином, поставити під сумнів її «довічність», необхідно було провести ґрунтовні історичні дослідження та виявити, коли, як і чому жінки стали «другою статтю».
" data-services="vkontakte,facebook,odnoklassniki,gplus,twitter">
Я действительно женщина и действительно работаю; но многого ли стоит мой опыт, трудно сказать. Моя профессия — литература; а в этой профессии трудностей для женщин меньше, чем во всех других, не считая только театра, — я имею в виду специфически женские трудности. Потому что дорога уже раньше была протоптана такими путницами, как Фанни Бэрни, Афра Бен, Гарриет Мартино, Джейн Остен, Джордж Элиот.
Подобные изменения в представлении ученых о том, что такое мозг и как он «работает», можно назвать поистине революционными. Дело в том, что долгое время человечеству внушались догмы о том, что наши способности и личные качества навсегда определены статикой мозговых структур. Кроме того, серьезно меняются сейчас и существовавшие ранее теории о завершении формирования мозга к 7 годам. В самом своем основании пошатнулись (и более уже не считаются единственно верными) мнения о коренных различиях мозга мужчин и женщин. В частности, было доказано, что формирование половых поведенческих стереотипов не имеет никакого отношения к физиологическим особенностям строения мозга у представителей разных полов.
Порушення екофеміністської тематики не є відкриттям ані для феміністського дискурсу сучасної західної філософії, ані для феміністської думки пострадянського простору. Однак сам по собі екофемінізм є досить новим об'єктом аналізу для вітчизняної соціальної філософії, який звертає на себе увагу тим, що формує уявлення не тільки про традиції, але і тенденції, перспективи розвитку сучасної (на сьогоднішній день в переважній мірі західної) цивілізації і культури.