Мова
Мова
Творення сучасного національного суспільства неможливе поза світовим і європейським співтовариством. А щоб увійти в ці світові структури, необхідно мати якості їхнього рівня, сповідувати їхні принципи та прийняти їхні стандарти.
Вирішення питання рівності між статями є нині одним із ключових у політиці міжнародного та європейського співтовариства та політиці розвинених держав. Творення нового суспільства на принципах справедливості можливе за виваженого підходу до ролі особистостей жінки та чоловіка як рівних у правах, свободах та обов’язках. Саме на таких принципах формується сучасна гендерна політика. Особливості сучасних перетворень в Україні, як і на всьому пострадянському просторі, практика гендерних відносин розкривають нові форми політичної, економічної та соціальної нерівності.
1990-і роки – початок ХХІ століття – це роки найвищої гендерної активності у світі. Для України ці роки стали історично переломними. Вони ознаменувалися створенням незалежної держави, нових механізмів державного та суспільного управління, прийняттям конституції України, нового законодавства. Це роки формування ринкової економіки, нової політичної системи, утвердження нового соціального порядку, пошуку та знаходження нових форм упорядкованості людських відносин.
Гендерна концепція суспільного розвитку розкриває суспільний і державний погляд на життя обох статей як рівних. Україна визнала гендерний підхід як найдоцільніший для визначення планів, програм і перспектив національних перетворень.
Отже, виникнення гендеру як теорії, як практики та як соціального руху історично зумовлене соціальним замовленням : реформування та перебудови світового співтовариства й національних суспільств країн світу на засадах паритету представників різних соціальних груп, статей.
Формування і впровадження гендерних принципів, як важливого підгрунтя сучасної державної політики в сфері соціальних відносин, вимагають обґрунтування гендерної теорії, визначення її основ та площин застосування.
Гендерна теорія як така, достатньо висвітлена в зарубіжній та вітчизняній історіографії. Окремі її аспекти ми знаходимо в дослідженнях, започаткованих ще в середині XIХ – на початку ХХ ст. працями М.Костомарова, В.Охрімовича О.Левицького, О.Єфименко, М.Ганенко, З.Кузелі, В.Гнатюка, І.Франка, К.Грушевської, Н.Заглади та ін.,
а також в доробках сучасних науковців: Л.Смоляр, М.Богачевської-Хом’як, С.Павличко, В.Агеєвої, Н.Зборовської, І.Жеребкіної та ін..
Метою даної роботи є розкриття особливостей сучасного етапу розвитку гендерних студій в Україні. Об’єктом ми обрали самі гендерні дослідження, засади , на яких вони формуються. Предметом визначили фактори, що впливають на становлення суспільних стереотипів і ролей в сучасному демократичному суспільстві.
Гендерні аспекти суспільного буття належать до числа фундаментальних характеристик суспільних відносин. Саме це й пояснює актуалізацію гендерних досліджень, які мають запропонувати шляхи формування суспільних відносин дійсно демократичного змісту.
Розглядаючи проблеми гендерної теорії, в першу чергу варто звернути увагу на проблему розуміння доцільності гендеру, як категорії та явища.[1]
Поняття «гендер» категорія лінгвістична і перекладається з англійської мови, як «рід» тобто в лексиці використовується для класифікації іменників. Однак , в останній третині ХХ ст. відбулося значне розширення значення цього поняття, спричинене залученням категорії «гендер» у сферу суспільних та гуманітарних дисциплін для позначення соціокультурних аспектів статі. Сучасна теорія гендеру доводить, що суспільні відмінності між чоловіками та жінками не мають суто біологічного походження, не є одвічно-даними, а переважно набутими, приписаними індивідові суспільством, культурою. Доцільність застосування категорії гендеру до соціального, психологічного та історичного аналізу широко полемізувалась у наукових колах і врешті ми маємо теорію соціального конструювання тендера. Саме вона надала широкі можливості для аналітичного осмислення суспільства, застосовуючи водночас і системно – структурні, і соціо-культурні, і індивідуально-особистісні характеристики.
На початку піднесення жіночих досліджень в історичних науках постало питання не лише нового прочитання класичних джерел історичного дослідження, їх переосмислення та розкриття ролі жінок в історичних подіях, але також і залучення цілком нової джерельної бази, що відтворювала історію повсякдення, висвітлення історичної подієвості крізь окремі жіночі долі та сім’ї – ті джерела, що їх раніше вважали непридатними і надто суб’єктивними для історичного дослідження. Разом із французькою школою Анналів, що першою наголосила важливість вивчення досвіду різних соціальних груп і верств (селян, робітників, учителів, підприємців, жінок) у фокусі історичного дослідження, відбувся радикальний поворот до вивчення усіх деталей людського досвіду, що спричинило бурхливий розвиток таких нових ділянок як “мікроісторія” (історія громад малих населених пунктів) та історія повсякдення. Відтак жінки були визнані повноцінною соціальною категорією, а їх досвід почала активно вивчати соціальна історія. Такий підхід дав змогу значній частині істориків успішно провести дослідження повсякденного життя жінок різних верств і епох, які засвідчили явні відмінності між уявним (часто – ідеалізованим) та реальним їх становищем у суспільстві та сім’ї. [2,3]
Традиційна політична історія розмежовує публічне й особисте. Традиційні історичні підходи ще більше намагаються підкреслити методичну розумність, чи раціональне чітке пояснення, чи парадигму послідовності подій, навіть не обов'язково самих подій, таким чином віддаючи перевагу узагальненому, потенційно ідеологічному підходу. Спроба пояснити чи систематизувати феномени через певну врівноважену схему може викривити історію бажанням внести ясність.
Вивчаючи історію суспільних організацій та рухів, в яких часто велику роль відіграють жінки, ми можемо побачити основу суспільства, схеми людської поведінки, індикатори природи даного суспільства. Церква, культурні організації та особливо організації самодопомоги дають прекрасний матеріал для таких досліджень.[3,4] Ми користуємося інструментами інтелектуальної історії, але дивимося на її неписану та часто навіть невисловлену сторону.
Схеми поведінки й особливостей мислення жінок, їхня суспільна активність висвітлюють важливі аспекти буття цілого суспільства.
З іншого боку, жіночій історії не вистачає самовизначення та чітко сформульованої ідеології, що виступає передумовою таких досліджень. Розвиток жіночих груп, дивно позбавлених ідеологічних конструкцій та міркувань, виводить їх зі звичайно легко впізнаваних історичних досліджень. Під дією зовнішніх обставин жінкам не вдалося розвинути історичну свідомість, яка б визнавалася істориками.[5]
Нова “антропологія жінок” почала розвиватись на початку 1970-х разом з постановкою проблеми представленості жінок в антропології. Головним завданням того часу стало подолання так званого “чоловічого ухилу” (англ. “male bias”), який виявляв себе на тьох рівнях.[6,7] По-перше, етнографи приносять у свої дослідження інших культур ті уявлення та очікування про особливості стосунків між статями, що властиві їх власній культурі, відтак – розраховують на отримання більшої частини інформації від чоловіків і мало уваги приділяють жінкам. Інший вияв чоловічого ухилу полягає в тому, що в межах самої досліджуваної культури жінку розглядають як підпорядковану чоловікові, і саме це бачення ґендерних зв’язків насамперед повідомляють етнологові. Останній прояв чоловічого ухилу походить знов-таки із західної культури і полягає в тому, що дослідники схильні трактувати будь-який асиметричний зв’язок між чоловіком та жінкою як нерівність та ієрархію, що характерно для ґендерних відносин у суспільствах Заходу.[8,9]
Саме деконструкція згаданого трирівневого “чоловічого ухилу” стало початковим завданням антропологів нової хвилі. Один із шляхів – зосередитись на жінках, з тим, щоб вивчати та описувати те, що вони насправді роблять на противагу до то, що говорять про жіночі заняття чоловіки (інформатори та етнографи), записувати та аналізувати твердження, відчуття, аттитюди самих жінок. Проте корегування чоловічого ухилу в джерелах та створення нових баз даних про жінок та їх заняття може бути першим, хоч і дуже важливим кроком, бо справжня проблема включення жінок в антропологію пов’язана не лише з рівнем емпіричних досліджень, а сягає теоретичного і аналітичного рівнів. Антропологи визнали, що це завдання неможливо роз’язати методом простого “додавання жінок” до антропології, оскільки це не вирішить проблеми їх аналітичної невидимості. Дослідники в галузі жіночих студій поставили, відтак, ширше завдання: виробити і запровадити нову теорію і методологію досліджень, що відповідала б цим сучасним пізнавальним потребам. На думку Р.Дуеллі Клейн нам лише тоді вдасться подолати андроцентризм, коли “чоловік-як-норма перестане бути для людей єдиною точкою відліку” [10].
На початку 1990-х років нове дихання отримала теорія патріархату[11], вбачаючи у ньому насамперед систему чоловічого соціального контролю і порядку, що трансформувався з мікрорівня (сім’ї) до макрорівня (системи суспільних відносин). Відтак всі сучасні суспільства перебувають в ідеологічних тенетах патріархату, відрізняючись лише мірою і характером прояву ґендерної нерівності. Сучасні історики визначають патріархат “як систему (економічну, соціальну, культурну), що забезпечує домінування чоловіків у суспільстві та сім’ї , де інтереси жінок підпорядковані інтересам чоловіків” [12].
Таким чином, подолання “чоловічого ухилу” наукового дискурсу у суспільних та гуманітарних науках спричинились до виведення жіночої проблематики в дослідженнях на якісно новий теоретико-методологічний рівень та сприяли її інституціоналізації в академічній науці. Українські дослідники активно працюють в царині осмислення гендерних ролей та в площині практичного застосування гендерного підходу до аналізу суспільних та культурних явищ. Про що говорить активний розвиток гендерних студій на пост-радянському просторі, формування та застосування міждисциплінарного методу дослідження - гендерного аналізу у вітчизняних наукових дослідженнях.
Література:
Natalia Zemzyulina
The theory and mythology of gender researches in modern science.
The article deals with main ways of gender formation in modern society.
Вирішення питання рівності між статями є нині одним із ключових у політиці міжнародного та європейського співтовариства та політиці розвинених держав. Творення нового суспільства на принципах справедливості можливе за виваженого підходу до ролі особистостей жінки та чоловіка як рівних у правах, свободах та обов’язках. Саме на таких принципах формується сучасна гендерна політика. Особливості сучасних перетворень в Україні, як і на всьому пострадянському просторі, практика гендерних відносин розкривають нові форми політичної, економічної та соціальної нерівності.
1990-і роки – початок ХХІ століття – це роки найвищої гендерної активності у світі. Для України ці роки стали історично переломними. Вони ознаменувалися створенням незалежної держави, нових механізмів державного та суспільного управління, прийняттям конституції України, нового законодавства. Це роки формування ринкової економіки, нової політичної системи, утвердження нового соціального порядку, пошуку та знаходження нових форм упорядкованості людських відносин.
Гендерна концепція суспільного розвитку розкриває суспільний і державний погляд на життя обох статей як рівних. Україна визнала гендерний підхід як найдоцільніший для визначення планів, програм і перспектив національних перетворень.
Отже, виникнення гендеру як теорії, як практики та як соціального руху історично зумовлене соціальним замовленням : реформування та перебудови світового співтовариства й національних суспільств країн світу на засадах паритету представників різних соціальних груп, статей.
Формування і впровадження гендерних принципів, як важливого підгрунтя сучасної державної політики в сфері соціальних відносин, вимагають обґрунтування гендерної теорії, визначення її основ та площин застосування.
Гендерна теорія як така, достатньо висвітлена в зарубіжній та вітчизняній історіографії. Окремі її аспекти ми знаходимо в дослідженнях, започаткованих ще в середині XIХ – на початку ХХ ст. працями М.Костомарова, В.Охрімовича О.Левицького, О.Єфименко, М.Ганенко, З.Кузелі, В.Гнатюка, І.Франка, К.Грушевської, Н.Заглади та ін.,
а також в доробках сучасних науковців: Л.Смоляр, М.Богачевської-Хом’як, С.Павличко, В.Агеєвої, Н.Зборовської, І.Жеребкіної та ін..
Метою даної роботи є розкриття особливостей сучасного етапу розвитку гендерних студій в Україні. Об’єктом ми обрали самі гендерні дослідження, засади , на яких вони формуються. Предметом визначили фактори, що впливають на становлення суспільних стереотипів і ролей в сучасному демократичному суспільстві.
Гендерні аспекти суспільного буття належать до числа фундаментальних характеристик суспільних відносин. Саме це й пояснює актуалізацію гендерних досліджень, які мають запропонувати шляхи формування суспільних відносин дійсно демократичного змісту.
Розглядаючи проблеми гендерної теорії, в першу чергу варто звернути увагу на проблему розуміння доцільності гендеру, як категорії та явища.[1]
Поняття «гендер» категорія лінгвістична і перекладається з англійської мови, як «рід» тобто в лексиці використовується для класифікації іменників. Однак , в останній третині ХХ ст. відбулося значне розширення значення цього поняття, спричинене залученням категорії «гендер» у сферу суспільних та гуманітарних дисциплін для позначення соціокультурних аспектів статі. Сучасна теорія гендеру доводить, що суспільні відмінності між чоловіками та жінками не мають суто біологічного походження, не є одвічно-даними, а переважно набутими, приписаними індивідові суспільством, культурою. Доцільність застосування категорії гендеру до соціального, психологічного та історичного аналізу широко полемізувалась у наукових колах і врешті ми маємо теорію соціального конструювання тендера. Саме вона надала широкі можливості для аналітичного осмислення суспільства, застосовуючи водночас і системно – структурні, і соціо-культурні, і індивідуально-особистісні характеристики.
На початку піднесення жіночих досліджень в історичних науках постало питання не лише нового прочитання класичних джерел історичного дослідження, їх переосмислення та розкриття ролі жінок в історичних подіях, але також і залучення цілком нової джерельної бази, що відтворювала історію повсякдення, висвітлення історичної подієвості крізь окремі жіночі долі та сім’ї – ті джерела, що їх раніше вважали непридатними і надто суб’єктивними для історичного дослідження. Разом із французькою школою Анналів, що першою наголосила важливість вивчення досвіду різних соціальних груп і верств (селян, робітників, учителів, підприємців, жінок) у фокусі історичного дослідження, відбувся радикальний поворот до вивчення усіх деталей людського досвіду, що спричинило бурхливий розвиток таких нових ділянок як “мікроісторія” (історія громад малих населених пунктів) та історія повсякдення. Відтак жінки були визнані повноцінною соціальною категорією, а їх досвід почала активно вивчати соціальна історія. Такий підхід дав змогу значній частині істориків успішно провести дослідження повсякденного життя жінок різних верств і епох, які засвідчили явні відмінності між уявним (часто – ідеалізованим) та реальним їх становищем у суспільстві та сім’ї. [2,3]
Традиційна політична історія розмежовує публічне й особисте. Традиційні історичні підходи ще більше намагаються підкреслити методичну розумність, чи раціональне чітке пояснення, чи парадигму послідовності подій, навіть не обов'язково самих подій, таким чином віддаючи перевагу узагальненому, потенційно ідеологічному підходу. Спроба пояснити чи систематизувати феномени через певну врівноважену схему може викривити історію бажанням внести ясність.
Вивчаючи історію суспільних організацій та рухів, в яких часто велику роль відіграють жінки, ми можемо побачити основу суспільства, схеми людської поведінки, індикатори природи даного суспільства. Церква, культурні організації та особливо організації самодопомоги дають прекрасний матеріал для таких досліджень.[3,4] Ми користуємося інструментами інтелектуальної історії, але дивимося на її неписану та часто навіть невисловлену сторону.
Схеми поведінки й особливостей мислення жінок, їхня суспільна активність висвітлюють важливі аспекти буття цілого суспільства.
З іншого боку, жіночій історії не вистачає самовизначення та чітко сформульованої ідеології, що виступає передумовою таких досліджень. Розвиток жіночих груп, дивно позбавлених ідеологічних конструкцій та міркувань, виводить їх зі звичайно легко впізнаваних історичних досліджень. Під дією зовнішніх обставин жінкам не вдалося розвинути історичну свідомість, яка б визнавалася істориками.[5]
Нова “антропологія жінок” почала розвиватись на початку 1970-х разом з постановкою проблеми представленості жінок в антропології. Головним завданням того часу стало подолання так званого “чоловічого ухилу” (англ. “male bias”), який виявляв себе на тьох рівнях.[6,7] По-перше, етнографи приносять у свої дослідження інших культур ті уявлення та очікування про особливості стосунків між статями, що властиві їх власній культурі, відтак – розраховують на отримання більшої частини інформації від чоловіків і мало уваги приділяють жінкам. Інший вияв чоловічого ухилу полягає в тому, що в межах самої досліджуваної культури жінку розглядають як підпорядковану чоловікові, і саме це бачення ґендерних зв’язків насамперед повідомляють етнологові. Останній прояв чоловічого ухилу походить знов-таки із західної культури і полягає в тому, що дослідники схильні трактувати будь-який асиметричний зв’язок між чоловіком та жінкою як нерівність та ієрархію, що характерно для ґендерних відносин у суспільствах Заходу.[8,9]
Саме деконструкція згаданого трирівневого “чоловічого ухилу” стало початковим завданням антропологів нової хвилі. Один із шляхів – зосередитись на жінках, з тим, щоб вивчати та описувати те, що вони насправді роблять на противагу до то, що говорять про жіночі заняття чоловіки (інформатори та етнографи), записувати та аналізувати твердження, відчуття, аттитюди самих жінок. Проте корегування чоловічого ухилу в джерелах та створення нових баз даних про жінок та їх заняття може бути першим, хоч і дуже важливим кроком, бо справжня проблема включення жінок в антропологію пов’язана не лише з рівнем емпіричних досліджень, а сягає теоретичного і аналітичного рівнів. Антропологи визнали, що це завдання неможливо роз’язати методом простого “додавання жінок” до антропології, оскільки це не вирішить проблеми їх аналітичної невидимості. Дослідники в галузі жіночих студій поставили, відтак, ширше завдання: виробити і запровадити нову теорію і методологію досліджень, що відповідала б цим сучасним пізнавальним потребам. На думку Р.Дуеллі Клейн нам лише тоді вдасться подолати андроцентризм, коли “чоловік-як-норма перестане бути для людей єдиною точкою відліку” [10].
На початку 1990-х років нове дихання отримала теорія патріархату[11], вбачаючи у ньому насамперед систему чоловічого соціального контролю і порядку, що трансформувався з мікрорівня (сім’ї) до макрорівня (системи суспільних відносин). Відтак всі сучасні суспільства перебувають в ідеологічних тенетах патріархату, відрізняючись лише мірою і характером прояву ґендерної нерівності. Сучасні історики визначають патріархат “як систему (економічну, соціальну, культурну), що забезпечує домінування чоловіків у суспільстві та сім’ї , де інтереси жінок підпорядковані інтересам чоловіків” [12].
Таким чином, подолання “чоловічого ухилу” наукового дискурсу у суспільних та гуманітарних науках спричинились до виведення жіночої проблематики в дослідженнях на якісно новий теоретико-методологічний рівень та сприяли її інституціоналізації в академічній науці. Українські дослідники активно працюють в царині осмислення гендерних ролей та в площині практичного застосування гендерного підходу до аналізу суспільних та культурних явищ. Про що говорить активний розвиток гендерних студій на пост-радянському просторі, формування та застосування міждисциплінарного методу дослідження - гендерного аналізу у вітчизняних наукових дослідженнях.
Література:
Natalia Zemzyulina
The theory and mythology of gender researches in modern science.
The article deals with main ways of gender formation in modern society.
" data-services="vkontakte,facebook,odnoklassniki,gplus,twitter">
Я действительно женщина и действительно работаю; но многого ли стоит мой опыт, трудно сказать. Моя профессия — литература; а в этой профессии трудностей для женщин меньше, чем во всех других, не считая только театра, — я имею в виду специфически женские трудности. Потому что дорога уже раньше была протоптана такими путницами, как Фанни Бэрни, Афра Бен, Гарриет Мартино, Джейн Остен, Джордж Элиот.
Подобные изменения в представлении ученых о том, что такое мозг и как он «работает», можно назвать поистине революционными. Дело в том, что долгое время человечеству внушались догмы о том, что наши способности и личные качества навсегда определены статикой мозговых структур. Кроме того, серьезно меняются сейчас и существовавшие ранее теории о завершении формирования мозга к 7 годам. В самом своем основании пошатнулись (и более уже не считаются единственно верными) мнения о коренных различиях мозга мужчин и женщин. В частности, было доказано, что формирование половых поведенческих стереотипов не имеет никакого отношения к физиологическим особенностям строения мозга у представителей разных полов.
Порушення екофеміністської тематики не є відкриттям ані для феміністського дискурсу сучасної західної філософії, ані для феміністської думки пострадянського простору. Однак сам по собі екофемінізм є досить новим об'єктом аналізу для вітчизняної соціальної філософії, який звертає на себе увагу тим, що формує уявлення не тільки про традиції, але і тенденції, перспективи розвитку сучасної (на сьогоднішній день в переважній мірі західної) цивілізації і культури.