Мова
Мова
Дем’яненко І.О.
Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького
СУЧАСНІ РЕАЛІЇ ҐЕНДЕРНОЇ НЕРІВНОСТІ В УКРАЇНІ
В останні роки у багатьох країнах світу відбулися істотні зрушення щодо розуміння рівності можливостей чоловіків і жінок та правового забезпечення цієї рівності в суспільстві. Це стосується, перш за все, доступу до політичних, економічних та освітніх ресурсів. Так, однакове ставлення до особи незалежно від статі нині сприймається як невід’ємна складова демократичних перетворень будь-якого суспільства.
Проблема ґендерної нерівності є досить актуальною темою в сучасному українському суспільстві. Більше того, вона є специфічною, оскільки саме суспільство ще не усвідомлює у власній переважній більшості її важливості, а подекуди й наявності.
Згідно із законами України, держава визнає демократичні основи розвитку, свободи особистості та загальні правові принципи гендерної рівності. Але, на жаль, в реальному житті ці принципи часто порушуються. Дослідники ґендерної проблематики сходяться на тому, що нерівність між чоловіком і жінкою вкоренилася у суспільній свідомості та бере свій початок від ґендерних стереотипів, які повсякчасно підтримуються і відтворюються як певні непорушні стандарти фемінності та маскулінності.
Проблема подолання ґендерної несправедливості вирішується вже не один рік, адже необхідно багато часу, щоб викорінити зі свідомості суспільства стереотипи ґендерної поведінки, що не відповідають вимогам сучасної дійсності. Для подолання ґендерної дискримінації уряд держави створював і реалізовував велику кількість проектів. Щодо законодавчої бази, то вона чітко встановлює юридичний захист прав жінок на рівній основі з чоловіками.
Економічна нерівність жінок також знаходить свій відбиток на ринку праці. Так, для ринку праці України властива ґендерна асиметрія щодо можливостей доступу жінок і чоловіків до гідної праці. Часто жінки, маючи високий рівень знань, змушені реалізовуватися на менш престижних посадах, що потребують нижчої кваліфікації, вони відповідно і менш оплачуються, і дають обмежені можливості кар’єрного розвитку [1, 98]. Це, у свою чергу, призводить до фемінізації бідності.
На жаль, історично склалося так, що жінки мають менше можливостей виявити власні здібності. Це становище зумовлене декількома чинниками. По-перше, жінка має подвійне навантаження на роботі та вдома. По-друге, серед роботодавців існує думка про те, що для жінки найважливішою є самореалізація у сфері материнства та сімейного життя, а все інше – професійне зростання, розвиток здібностей та творчих схильностей – має бути на другому плані. Саме ці стереотипи суспільної свідомості є підґрунтям для існування гендерної нерівності в Україні.
Жіноча зайнятість традиційно переважає у сферах діяльності з найнижчими рівнями середньої заробітної плати. До таких сфер відносять: соціальне забезпечення, освіта, охорона здоров’я, побутове обслуговування та культура, в яких жінки становлять переважну частку працівників. За даними МОП, серед працівників дошкільних закладів в Україні – 98,6% жінок, у середніх школах – 84,5%. Якщо порівнювати, то «чоловічими» видами діяльності залишаються високооплачувані галузі важкої промисловості та транспорту. І тому середня заробітна плата жінок протягом останніх років не перевищувала 70% середньої заробітної плати чоловіків [2].
Дискримінацію жінок можна висвітлити і без статистичних даних. Необхідно лише порівняти щоденні навантаження чоловіків і жінок. Зокрема, врахувавши при цьому, скільки годин працює жінка, а скільки чоловік (незалежно від того, вдома це було чи на роботі), а також скільки грошей вони за це отримали і чи отримали взагалі.
Говорячи про проблеми ґендерної рівності в суспільстві, не можна оминути проблеми чоловіків. Адже і чоловіки у певних ситуаціях, стикаються з проявами ґендерної несправедливості. Так, традиційне чоловіче виховання спричиняє загрозу для життя та здоров’я чоловіків. Традиційне виховання хлопчиків не тільки не зупиняє агресивність, а й не навчає розумній зваженості та стриманості. Там, де жінка уникне небезпечної ситуації, традиційна чоловіча ґендерна роль, що стимулює агресію та жорстокість, підштовхуватиме чоловіка, наприклад, на бійку та інші прояви насильства.
Варто зауважити, що вже згадуване традиційне виховання також навчає чоловіків більш зневажливо ставитися до свого здоров’я, і як наслідок, чоловіки значно рідше звертаються до лікарів, запускають хвороби, більше схильні до шкідливих звичок, тому тривалість життя чоловіків майже на 12 років менша за тривалість життя жінок.
Чоловіки не навчені вважати родину цінністю, не призвичаєні звертатися й отримувати емоційну підтримку та допомогу від близьких, і тому вони вважають професію та роботу пріоритетними у своєму житті. Але у разі якихось життєвих негараздів стають сприйнятливіші до різних стресів та гірше адаптуються до раптових змін.
Інша гендерна установка виявляється в тому, що «справжній чоловік має бути обов’язково серйозним, впевненим у собі і незворушним».
Саме через цю штучну зовнішню «незворушність» перед чоловіками постає безліч проблем. Так, вони соромляться обіймати своїх дітей; не знають як і не вміють їх підбадьорити; не знають як правильно і своєчасно похвалити дитину тощо. Така вкорінена століттями стандартна «чоловіча роль» обмежує чоловіків і в спілкуванні з іншими людьми, через що вони втрачають радощі щирого спілкування з рідними та друзями, вміння толерантно і делікатно налагоджувати свої стосунки з оточуючими [3].
Отже, підсумовуючи, варто відмітити, що в сучасній Україні, як і в цілому світі, існує дискримінація і чоловіків, і жінок. Саме сформовані у суспільній свідомості стереотипи і створюють підґрунтя для існування гендерної нерівності. Тому необхідно виробити стратегію боротьби із тими факторами, які перешкоджають досягти ґендерної рівності в суспільстві, а також проводити заходи та розробити чітку систему санкцій, які будуть спрямовані на протидію ґендерної дискримінації.
Список використаної літератури:
1.Лавріненко Н. В. Гендерний аспект соціально-економічного статусу // Українське суспільство 2013. Соціологічний моніторинг. – К.: Ін-т соціології НАН України, 2013. – С.97 – 105.
2. Aналітичне дослідження участі жінок у складі робочої сили України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.idss.org.ua/monografii/2013_ua_womens%20participation.pdf.
3. Фозикош М. М. Проблема гендерної рівності в сучасному українському суспільстві [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kds.org.ua/blog/fozikoshmm-problema-gendernoi-rivnosti-v-suchasnomu-ukrainskomu-suspilstvi
4. Словник ґендерних термінів / Укладач З. В. Шевченко. – Черкаси: видавець Чабаненко Ю., 2016. – 336 с.
Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького
СУЧАСНІ РЕАЛІЇ ҐЕНДЕРНОЇ НЕРІВНОСТІ В УКРАЇНІ
В останні роки у багатьох країнах світу відбулися істотні зрушення щодо розуміння рівності можливостей чоловіків і жінок та правового забезпечення цієї рівності в суспільстві. Це стосується, перш за все, доступу до політичних, економічних та освітніх ресурсів. Так, однакове ставлення до особи незалежно від статі нині сприймається як невід’ємна складова демократичних перетворень будь-якого суспільства.
Проблема ґендерної нерівності є досить актуальною темою в сучасному українському суспільстві. Більше того, вона є специфічною, оскільки саме суспільство ще не усвідомлює у власній переважній більшості її важливості, а подекуди й наявності.
Згідно із законами України, держава визнає демократичні основи розвитку, свободи особистості та загальні правові принципи гендерної рівності. Але, на жаль, в реальному житті ці принципи часто порушуються. Дослідники ґендерної проблематики сходяться на тому, що нерівність між чоловіком і жінкою вкоренилася у суспільній свідомості та бере свій початок від ґендерних стереотипів, які повсякчасно підтримуються і відтворюються як певні непорушні стандарти фемінності та маскулінності.
Проблема подолання ґендерної несправедливості вирішується вже не один рік, адже необхідно багато часу, щоб викорінити зі свідомості суспільства стереотипи ґендерної поведінки, що не відповідають вимогам сучасної дійсності. Для подолання ґендерної дискримінації уряд держави створював і реалізовував велику кількість проектів. Щодо законодавчої бази, то вона чітко встановлює юридичний захист прав жінок на рівній основі з чоловіками.
Економічна нерівність жінок також знаходить свій відбиток на ринку праці. Так, для ринку праці України властива ґендерна асиметрія щодо можливостей доступу жінок і чоловіків до гідної праці. Часто жінки, маючи високий рівень знань, змушені реалізовуватися на менш престижних посадах, що потребують нижчої кваліфікації, вони відповідно і менш оплачуються, і дають обмежені можливості кар’єрного розвитку [1, 98]. Це, у свою чергу, призводить до фемінізації бідності.
На жаль, історично склалося так, що жінки мають менше можливостей виявити власні здібності. Це становище зумовлене декількома чинниками. По-перше, жінка має подвійне навантаження на роботі та вдома. По-друге, серед роботодавців існує думка про те, що для жінки найважливішою є самореалізація у сфері материнства та сімейного життя, а все інше – професійне зростання, розвиток здібностей та творчих схильностей – має бути на другому плані. Саме ці стереотипи суспільної свідомості є підґрунтям для існування гендерної нерівності в Україні.
Жіноча зайнятість традиційно переважає у сферах діяльності з найнижчими рівнями середньої заробітної плати. До таких сфер відносять: соціальне забезпечення, освіта, охорона здоров’я, побутове обслуговування та культура, в яких жінки становлять переважну частку працівників. За даними МОП, серед працівників дошкільних закладів в Україні – 98,6% жінок, у середніх школах – 84,5%. Якщо порівнювати, то «чоловічими» видами діяльності залишаються високооплачувані галузі важкої промисловості та транспорту. І тому середня заробітна плата жінок протягом останніх років не перевищувала 70% середньої заробітної плати чоловіків [2].
Дискримінацію жінок можна висвітлити і без статистичних даних. Необхідно лише порівняти щоденні навантаження чоловіків і жінок. Зокрема, врахувавши при цьому, скільки годин працює жінка, а скільки чоловік (незалежно від того, вдома це було чи на роботі), а також скільки грошей вони за це отримали і чи отримали взагалі.
Говорячи про проблеми ґендерної рівності в суспільстві, не можна оминути проблеми чоловіків. Адже і чоловіки у певних ситуаціях, стикаються з проявами ґендерної несправедливості. Так, традиційне чоловіче виховання спричиняє загрозу для життя та здоров’я чоловіків. Традиційне виховання хлопчиків не тільки не зупиняє агресивність, а й не навчає розумній зваженості та стриманості. Там, де жінка уникне небезпечної ситуації, традиційна чоловіча ґендерна роль, що стимулює агресію та жорстокість, підштовхуватиме чоловіка, наприклад, на бійку та інші прояви насильства.
Варто зауважити, що вже згадуване традиційне виховання також навчає чоловіків більш зневажливо ставитися до свого здоров’я, і як наслідок, чоловіки значно рідше звертаються до лікарів, запускають хвороби, більше схильні до шкідливих звичок, тому тривалість життя чоловіків майже на 12 років менша за тривалість життя жінок.
Чоловіки не навчені вважати родину цінністю, не призвичаєні звертатися й отримувати емоційну підтримку та допомогу від близьких, і тому вони вважають професію та роботу пріоритетними у своєму житті. Але у разі якихось життєвих негараздів стають сприйнятливіші до різних стресів та гірше адаптуються до раптових змін.
Інша гендерна установка виявляється в тому, що «справжній чоловік має бути обов’язково серйозним, впевненим у собі і незворушним».
Саме через цю штучну зовнішню «незворушність» перед чоловіками постає безліч проблем. Так, вони соромляться обіймати своїх дітей; не знають як і не вміють їх підбадьорити; не знають як правильно і своєчасно похвалити дитину тощо. Така вкорінена століттями стандартна «чоловіча роль» обмежує чоловіків і в спілкуванні з іншими людьми, через що вони втрачають радощі щирого спілкування з рідними та друзями, вміння толерантно і делікатно налагоджувати свої стосунки з оточуючими [3].
Отже, підсумовуючи, варто відмітити, що в сучасній Україні, як і в цілому світі, існує дискримінація і чоловіків, і жінок. Саме сформовані у суспільній свідомості стереотипи і створюють підґрунтя для існування гендерної нерівності. Тому необхідно виробити стратегію боротьби із тими факторами, які перешкоджають досягти ґендерної рівності в суспільстві, а також проводити заходи та розробити чітку систему санкцій, які будуть спрямовані на протидію ґендерної дискримінації.
Список використаної літератури:
1.Лавріненко Н. В. Гендерний аспект соціально-економічного статусу // Українське суспільство 2013. Соціологічний моніторинг. – К.: Ін-т соціології НАН України, 2013. – С.97 – 105.
2. Aналітичне дослідження участі жінок у складі робочої сили України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.idss.org.ua/monografii/2013_ua_womens%20participation.pdf.
3. Фозикош М. М. Проблема гендерної рівності в сучасному українському суспільстві [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kds.org.ua/blog/fozikoshmm-problema-gendernoi-rivnosti-v-suchasnomu-ukrainskomu-suspilstvi
4. Словник ґендерних термінів / Укладач З. В. Шевченко. – Черкаси: видавець Чабаненко Ю., 2016. – 336 с.
" data-services="vkontakte,facebook,odnoklassniki,gplus,twitter">
Я действительно женщина и действительно работаю; но многого ли стоит мой опыт, трудно сказать. Моя профессия — литература; а в этой профессии трудностей для женщин меньше, чем во всех других, не считая только театра, — я имею в виду специфически женские трудности. Потому что дорога уже раньше была протоптана такими путницами, как Фанни Бэрни, Афра Бен, Гарриет Мартино, Джейн Остен, Джордж Элиот.
Подобные изменения в представлении ученых о том, что такое мозг и как он «работает», можно назвать поистине революционными. Дело в том, что долгое время человечеству внушались догмы о том, что наши способности и личные качества навсегда определены статикой мозговых структур. Кроме того, серьезно меняются сейчас и существовавшие ранее теории о завершении формирования мозга к 7 годам. В самом своем основании пошатнулись (и более уже не считаются единственно верными) мнения о коренных различиях мозга мужчин и женщин. В частности, было доказано, что формирование половых поведенческих стереотипов не имеет никакого отношения к физиологическим особенностям строения мозга у представителей разных полов.
Порушення екофеміністської тематики не є відкриттям ані для феміністського дискурсу сучасної західної філософії, ані для феміністської думки пострадянського простору. Однак сам по собі екофемінізм є досить новим об'єктом аналізу для вітчизняної соціальної філософії, який звертає на себе увагу тим, що формує уявлення не тільки про традиції, але і тенденції, перспективи розвитку сучасної (на сьогоднішній день в переважній мірі західної) цивілізації і культури.