Мова
Мова
У статті проведено аналіз гендерної проблеми на ринку праці. Охарактеризовані причини жіночого безробіття та професійної нерівності. Дана оцінка сучасному стану ринку праці на Україні з урахуванням гендерних ознак. Визначені напрями вирішення проблеми гендерної нерівності на Україні.
Ключові слова: зайнятість, безробіття, економічна активність населення, гендерна нерівність, гендерна політика.
Постановка проблеми. Негативні тенденції, що стосуються жіночої зайнятості, згубно впливають на демографічний стан країни, а також на соціальні відносини. Основною з них є проблема нерівності між чоловіками та жінками на ринку праці, попри те, що стаття 17 Закону України «Про забезпечення прав та можливостей жінок та чоловіків» декларує: «Жінкам і чоловікам забезпечуються рівні права та можливості у працевлаштуванні, просуванні по роботі, підвищенні кваліфікації та перепідготовці» [1]. Але реальні дані свідчать про те, що саме жінки більше відчувають проблеми щодо кар’єрного росту та професійного зростання, а обсяг пропозиції робочих місць для жінок характеризується значно вужчим професійним асортиментом. Крім того, шанси жінки втратити роботу завжди вищі, ніж для чоловіків. Тому проблема безробіття жінок, попри свою теоретичну дослідженість, у практичному вимірі залишається надзвичайно актуальною, адже більшість безробітних – жінки.
Стан вивчення проблеми. Теоретичну базу гендерних досліджень проблеми зайнятості сформували такі зарубіжні науковці як В. Андерсон, Дж. Анкер, Т. Бек, Т. Веблен, Д. Вулфорд, К. Делфі, М. Кіммел, Дж. Скотт та ін. Серед вітчизняних вчених, які займались дослідженням даної проблеми, слід виділити О. Грішнову, Л. Лібанову, О. Макарову, В. Сташенко та ін. Однак, проблема, як свідчать вітчизняні та світові тенденції її розвитку, залишається не до кінця розв’язаною і має високий рівень негативної інерції на найближчу перспективу, що, власне, і робить її актуальною у якості предмета дослідження.
Завдання і методика досліджень. Метою даного дослідження є виявлення гендерних особливостей ринку праці України, визначення причин їх існування та пошук ефективних методів зниження жіночого безробіття в Україні.
Для досягнення мети необхідно дослідити гендерну проблему на ринку праці; охарактеризувати причини жіночого безробіття та професійної нерівності; дати структуровану оцінку сучасному стану ринку праці України з урахуванням гендерних ознак; визначити напрямки та методи вирішення зазначеної проблеми в Україні, з урахуванням світового досвіду проблеми сегрегації жінок.
Предметом дослідження є гендерні особливості ринку праці України. Об’єктом дослідження є зайнятість та безробіття населення за ознакою статі.
Результати досліджень. У ХХ сторіччі жінки стали повноправними членами суспільства, і з кожним роком зростає їхня економічна активність. Проте досі зберігаються прояви гендерної нерівності, що призводять до зниження соціального статусу жінки. Гендерна нерівність – це явище соціальне, зумовлене не біологічними відмінностями між жінками та чоловіками, а насамперед тим, що економічні, політичні та соціальні ресурси розподілені нерівномірно.
Існують наступні прояви сучасної гендерної нерівності на ринку праці в Україні:
- яскраві прояви сегрегації при наймі на роботу й оплаті праці. Українські роботодавці через оголошення про вакансії та співбесіди дискримінують претендентів-жінок, віддаючи перевагу чоловікам. Важливе значення мають вік, сімейний стан і зовнішність. Типовим прикладом гендерно-орієнтованих оголошень про вакансії може стати така фраза, як «молода жінка 18-30 років, приваблива зовнішність». Більшість «жіночих» вакансій належить до сектора послуг (обслуговуючий персонал та помічники по господарству) і низькооплачуваних виконавчих посад типу секретарів та бухгалтерів. Крім того, обмеження за віком (30 – 35 р.) дуже жорстке. Причому головними чинниками, що визначають більшу привабливість жіночої робочої сили, виступають дешевизна і поступливість.
- гендерна сегрегація за професіями, що полягає у нерівності можливостей професійної підготовки та перепідготовки чоловіків та жінок, їхнього доступу до виробничих ресурсів та контролю над ними. - кількість жінок на керівних посадах у державному секторі економіки (у рядах дрібних держслужбовців – 72%, а на вищих керівних посадах – 8%. Крім того, жінки є лідерами у списках безробітних із вищою освітою, де їх близько 80%).
- недосконалість законодавчої бази, яка стимулює розвиток гендерних протиріч. Законодавство забороняє жінкам обіймати певні посади та виконувати певну працю.
- непривабливість жінок для роботодавців через їхню високу захищеність як працівників в період вагітності та перші три роки материнства, а також у зв’язку зі зростанням виплат по пологам.
- значна кількість жінок у потоках нелегальної міграції [1].
На сьогоднішній день є досить розповсюдженими гендерні стереотипи в економічній сфері, з якими стикається майже кожна жінка. До найбільш розповсюджених стереотипів належать наступні: чоловік повинен забезпечувати родину, тому він повинен отримувати більшу заробітну плату, ніж жінка, за однакову роботу; жінки за природою менш орієнтовані на професійну діяльність, більше орієнтовані на сім’ю, дітей; чоловік за своєю природою є значно кращим керівником/лідером, ніж жінка; жінки менш активні у пошуку роботи; професії поділяються на «чоловічі» і «жіночі», жіночі професії є більш легкими, тому заробітна плата за ними є нижчою; жінкам важче конкурувати з чоловіками на ринку праці, тому що вони менш кваліфіковані, мають нижчий рівень професійної освіти [2].
Розглянемо особливості ринку праці в Україні, що можна виділити сьогодні. Частка жінок у структурі економічно активного населення України в 2011 р. складала 58,5% проти 70,7% у чоловіків. Частка участі жінок у робочій силі становить 54,5%, тоді як чоловіків – 64,4%. Індекс гендерної нерівності України становить 0,335, що ставить її на 57-ме місце серед 146 країн.
При цьому загальна оцінка гендерної проблеми на ринку праці, зроблена тільки на основі аналізу співвідношення загальних даних про кількість безробітних та чисельність економічно активного населення не буде вичерпною і всебічною. Адже ця проблема має свою вікову складову: жінки, залежно від віку, відіграють на ринку праці більш або менш активну роль. Порівняння структурних часток окремих вікових груп для чоловіків та жінок виявило дві принципово важливі особливості, що чітко віддзеркалюють вікову динаміку соціальних ролей та економічної активності чоловіків та жінок на ринку праці. Частка зайнятих чоловіків для перших чотирьох виділених вікових груп (від 15 до 24 років, від 25 до 29 років, від 30 до 34 та від 35 до 39 років) є стабільно вищою, ніж у жінок. Натомість, для наступних трьох виділених вікових груп (40–49 років, 50–59 років та 60–70 років) аналогічна стабільність уже характерна для жіночого сегменту ринку праці. Тобто на вітчизняному ринку праці ми маємо справу з чітко окресленою віковою асиметрією зайнятості з такою динамікою: у віці до 39 років вагові частки у структурі зайнятих «молодих» вікових груп у чоловіків явно перевищують аналогічний показник для жіночого сегменту, а після 35 років ситуація зазнає реверсивної і безповоротної зміни до 70 років включно.
Таке становище доволі чітко окреслює саме гендерну складову проблем безробіття-зайнятості в Україні. Віковий відрізок, на якому превалюють чоловіки, припадає на час, коли жінки народжують дітей та доглядають за ними. Таке становище не було б дивним, якщо б воно не містило прихованої гендерної проблеми зайнятості. Адже відомо, що у більшості випадків працедавці, приймаючи рішення про прийом на роботу, реально відмовляють жінкам-претендентам саме через те, що вони можуть у молодому віці піти у відпустку, що пов’язана з народженням дитини та подальшим доглядом за нею. Для працедавця це тягне за собою цілком реальні незручності та проблеми кадрового менеджменту.
У кризовий та посткризовий період ситуація склалася таким чином, що вакансій для чоловіків набагато більше, ніж для жінок. У період кризи через те, що чоловіча психіка краще підготовлена до нестандартної діяльності у бізнесі, чоловіки стали потрібнішими за жінок. Це пов’язано з бажанням мати в команді досконалі бойові машини, які можна завантажити роботою, затримати в офісі, відправити до термінового відрядження, в той час як жінка буде поспішати забрати дитину зі школи чи дитячого садочку, або встигнути по господарству. Але в той же час, мислення жінок більш різностороннє, їх сприйняття комплексне, тобто поєднує в собі аналітичність та інтуїтивність. Це саме по собі робить жінок гнучкішими, і тому їм легше пристосовуватися до різноманітних умов [3].
Негативний вплив гендерної сегрегації в «горизонтальній» формі (між різними професіями та видами економічної діяльності) полягає в зниженні гнучкості ринку праці, обмеженні для окремих працівників (як жінок, так і чоловіків) можливостей працювати за певними професіями, що зменшує ефективність використання людського потенціалу та сприяє посиленню розшарування населення за рівнем доходу. Жіноча зайнятість традиційно переважає у сферах діяльності з найнижчими рівнями середньої заробітної плати — сфері соціального забезпечення, освіті, охороні здоров’я, побутовому обслуговуванні та культурі, в яких жінки становлять понад 70% працівників. Водночас «чоловічими» видами діяльності залишаються високооплачувані галузі важкої промисловості, транспорт, будівництво, сфера підприємництва.
Унаслідок цього середня заробітна плата жінок протягом 2010 - 2011 рр. становила біля 77% середньої заробітної плати чоловіків. Основною причиною існування гендерного розриву в рівні оплати праці працівників з однаковими професійними характеристиками є «вертикальна» форма професійної сегрегації, за якої жінки концентруються на посадах нижчого рівня в усіх без винятку секторах економіки і внаслідок цього мають нижчі рівні заробітної плати. Жіноча зайнятість здебільшого формується за рахунок тих посад, що потребують нижчої кваліфікації: жінки становлять 64% усіх спеціалістів та технічних працівників в Україні, проте лише 38% серед керівників усіх рівнів.
Цікавим є той факт, що розмір середньої заробітної плати жінок є нижчим навіть там, де переважає жіноча праця. Так, найвища частка зайнятих жінок характерна для сфери охорони здоров’я та соціального допомоги (82,3% середньооблікової чисельності працівників галузі), де середня заробітна плата жінок складає 88,4% чоловічої; в освіті (76,9% зайнятих) – 87,8% середньомісячної заробітної плати чоловіків; в готельному та ресторанному бізнесі (70,6% зайнятих) – 83,8% середньої заробітної плати чоловіків; у фінансовій діяльності (66,8% зайнятих) – 70,1% заробітної плати чоловіків.
Проблема полягає в тому, що жінки вкрай рідко обіймають керівні посади, хоча рівень їхньої освіти в середньому перевищує рівень освіти чоловіків в Україні.
Ще одним важливим чинником гендерної диференціації заробітної плати є умови праці. Це зумовлено насамперед тим, що законодавство про працю в Україні забороняє використання праці жінок на важких і шкідливих роботах. Чоловіки, які працюють на таких виробництвах, отримують пільги і компенсації, що відповідно впливає на рівень їхньої оплати праці.
На рівень заробітної плати значний вплив справляє також тривалість робочого часу, а жінки, як відомо, частіше потерпають від вимушеного скороченого дня (тижня), що безпосередньо впливає на їхню загальну продуктивність праці, а відтак і на розмір оплати праці.
Менш поширене серед жінок і прагнення відкрити власну справу. Так, слід звернути також увагу на те, що жінки мають значно менші доходи від підприємництва і самостійної економічної діяльності. Це обумовлюється тим, що переважними сферами жіночого підприємництва, як правило, є торгівля та сфера побутових послуг, які не передбачають великих прибутків на відміну від чоловічої самозайнятості.
Висновки і пропозиції. Для суспільства жіноча праця є важливим резервом, необхідним для ефективного розвитку виробництва у період структурних та економічних перебудов економіки.
Отож, для подолання соціально-економічно негативу, зумовленого гендерною асиметрією на ринку праці, необхідно:
- законодавчо обґрунтувати проблему гендерної нерівності та здійснювати постійну гендерну експертизу законодавства (на сьогодні спостерігається повна відсутність антидискримінаційного блоку у законодавчому регулюванні зайнятості);
- згенерувати якісно нову ментальну культуру суспільства, яка передбачає не декларативну, а реальну рівність обох соціальних статей загалом і на ринку праці зокрема;
- налагодити мережну систему постійного гендерного моніторингу проблем нерівноправності на ринку праці через центри зайнятості;
- забезпечити у роботі центрів зайнятості реалізацію принципу адресності підтримки жінок на ринку праці шляхом розробки та втілення спеціальних програм працевлаштування, професійної орієнтації та професійного навчання, запровадження нових соціально сфокусованих технологій роботи з людьми.
Література:
1. Возьний К. Гендерні аспекти зайнятості: українські реалії і світовий досвід [Текст] / К. Возьний // Вісник ТНЕУ. – 2009. – № 1. – С. 69 – 80.
2. Жінка і працевлаштування, або кому на ринку праці жити добре? [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.dcz.gov.ua.
3. Плиска М. Гендерні особливості працевлаштування [Електронний ресурс] / М.Плиска. – Режим доступу: http://stud-centr.univ.kiev.ua.
Ключові слова: зайнятість, безробіття, економічна активність населення, гендерна нерівність, гендерна політика.
Постановка проблеми. Негативні тенденції, що стосуються жіночої зайнятості, згубно впливають на демографічний стан країни, а також на соціальні відносини. Основною з них є проблема нерівності між чоловіками та жінками на ринку праці, попри те, що стаття 17 Закону України «Про забезпечення прав та можливостей жінок та чоловіків» декларує: «Жінкам і чоловікам забезпечуються рівні права та можливості у працевлаштуванні, просуванні по роботі, підвищенні кваліфікації та перепідготовці» [1]. Але реальні дані свідчать про те, що саме жінки більше відчувають проблеми щодо кар’єрного росту та професійного зростання, а обсяг пропозиції робочих місць для жінок характеризується значно вужчим професійним асортиментом. Крім того, шанси жінки втратити роботу завжди вищі, ніж для чоловіків. Тому проблема безробіття жінок, попри свою теоретичну дослідженість, у практичному вимірі залишається надзвичайно актуальною, адже більшість безробітних – жінки.
Стан вивчення проблеми. Теоретичну базу гендерних досліджень проблеми зайнятості сформували такі зарубіжні науковці як В. Андерсон, Дж. Анкер, Т. Бек, Т. Веблен, Д. Вулфорд, К. Делфі, М. Кіммел, Дж. Скотт та ін. Серед вітчизняних вчених, які займались дослідженням даної проблеми, слід виділити О. Грішнову, Л. Лібанову, О. Макарову, В. Сташенко та ін. Однак, проблема, як свідчать вітчизняні та світові тенденції її розвитку, залишається не до кінця розв’язаною і має високий рівень негативної інерції на найближчу перспективу, що, власне, і робить її актуальною у якості предмета дослідження.
Завдання і методика досліджень. Метою даного дослідження є виявлення гендерних особливостей ринку праці України, визначення причин їх існування та пошук ефективних методів зниження жіночого безробіття в Україні.
Для досягнення мети необхідно дослідити гендерну проблему на ринку праці; охарактеризувати причини жіночого безробіття та професійної нерівності; дати структуровану оцінку сучасному стану ринку праці України з урахуванням гендерних ознак; визначити напрямки та методи вирішення зазначеної проблеми в Україні, з урахуванням світового досвіду проблеми сегрегації жінок.
Предметом дослідження є гендерні особливості ринку праці України. Об’єктом дослідження є зайнятість та безробіття населення за ознакою статі.
Результати досліджень. У ХХ сторіччі жінки стали повноправними членами суспільства, і з кожним роком зростає їхня економічна активність. Проте досі зберігаються прояви гендерної нерівності, що призводять до зниження соціального статусу жінки. Гендерна нерівність – це явище соціальне, зумовлене не біологічними відмінностями між жінками та чоловіками, а насамперед тим, що економічні, політичні та соціальні ресурси розподілені нерівномірно.
Існують наступні прояви сучасної гендерної нерівності на ринку праці в Україні:
- яскраві прояви сегрегації при наймі на роботу й оплаті праці. Українські роботодавці через оголошення про вакансії та співбесіди дискримінують претендентів-жінок, віддаючи перевагу чоловікам. Важливе значення мають вік, сімейний стан і зовнішність. Типовим прикладом гендерно-орієнтованих оголошень про вакансії може стати така фраза, як «молода жінка 18-30 років, приваблива зовнішність». Більшість «жіночих» вакансій належить до сектора послуг (обслуговуючий персонал та помічники по господарству) і низькооплачуваних виконавчих посад типу секретарів та бухгалтерів. Крім того, обмеження за віком (30 – 35 р.) дуже жорстке. Причому головними чинниками, що визначають більшу привабливість жіночої робочої сили, виступають дешевизна і поступливість.
- гендерна сегрегація за професіями, що полягає у нерівності можливостей професійної підготовки та перепідготовки чоловіків та жінок, їхнього доступу до виробничих ресурсів та контролю над ними. - кількість жінок на керівних посадах у державному секторі економіки (у рядах дрібних держслужбовців – 72%, а на вищих керівних посадах – 8%. Крім того, жінки є лідерами у списках безробітних із вищою освітою, де їх близько 80%).
- недосконалість законодавчої бази, яка стимулює розвиток гендерних протиріч. Законодавство забороняє жінкам обіймати певні посади та виконувати певну працю.
- непривабливість жінок для роботодавців через їхню високу захищеність як працівників в період вагітності та перші три роки материнства, а також у зв’язку зі зростанням виплат по пологам.
- значна кількість жінок у потоках нелегальної міграції [1].
На сьогоднішній день є досить розповсюдженими гендерні стереотипи в економічній сфері, з якими стикається майже кожна жінка. До найбільш розповсюджених стереотипів належать наступні: чоловік повинен забезпечувати родину, тому він повинен отримувати більшу заробітну плату, ніж жінка, за однакову роботу; жінки за природою менш орієнтовані на професійну діяльність, більше орієнтовані на сім’ю, дітей; чоловік за своєю природою є значно кращим керівником/лідером, ніж жінка; жінки менш активні у пошуку роботи; професії поділяються на «чоловічі» і «жіночі», жіночі професії є більш легкими, тому заробітна плата за ними є нижчою; жінкам важче конкурувати з чоловіками на ринку праці, тому що вони менш кваліфіковані, мають нижчий рівень професійної освіти [2].
Розглянемо особливості ринку праці в Україні, що можна виділити сьогодні. Частка жінок у структурі економічно активного населення України в 2011 р. складала 58,5% проти 70,7% у чоловіків. Частка участі жінок у робочій силі становить 54,5%, тоді як чоловіків – 64,4%. Індекс гендерної нерівності України становить 0,335, що ставить її на 57-ме місце серед 146 країн.
При цьому загальна оцінка гендерної проблеми на ринку праці, зроблена тільки на основі аналізу співвідношення загальних даних про кількість безробітних та чисельність економічно активного населення не буде вичерпною і всебічною. Адже ця проблема має свою вікову складову: жінки, залежно від віку, відіграють на ринку праці більш або менш активну роль. Порівняння структурних часток окремих вікових груп для чоловіків та жінок виявило дві принципово важливі особливості, що чітко віддзеркалюють вікову динаміку соціальних ролей та економічної активності чоловіків та жінок на ринку праці. Частка зайнятих чоловіків для перших чотирьох виділених вікових груп (від 15 до 24 років, від 25 до 29 років, від 30 до 34 та від 35 до 39 років) є стабільно вищою, ніж у жінок. Натомість, для наступних трьох виділених вікових груп (40–49 років, 50–59 років та 60–70 років) аналогічна стабільність уже характерна для жіночого сегменту ринку праці. Тобто на вітчизняному ринку праці ми маємо справу з чітко окресленою віковою асиметрією зайнятості з такою динамікою: у віці до 39 років вагові частки у структурі зайнятих «молодих» вікових груп у чоловіків явно перевищують аналогічний показник для жіночого сегменту, а після 35 років ситуація зазнає реверсивної і безповоротної зміни до 70 років включно.
Таке становище доволі чітко окреслює саме гендерну складову проблем безробіття-зайнятості в Україні. Віковий відрізок, на якому превалюють чоловіки, припадає на час, коли жінки народжують дітей та доглядають за ними. Таке становище не було б дивним, якщо б воно не містило прихованої гендерної проблеми зайнятості. Адже відомо, що у більшості випадків працедавці, приймаючи рішення про прийом на роботу, реально відмовляють жінкам-претендентам саме через те, що вони можуть у молодому віці піти у відпустку, що пов’язана з народженням дитини та подальшим доглядом за нею. Для працедавця це тягне за собою цілком реальні незручності та проблеми кадрового менеджменту.
У кризовий та посткризовий період ситуація склалася таким чином, що вакансій для чоловіків набагато більше, ніж для жінок. У період кризи через те, що чоловіча психіка краще підготовлена до нестандартної діяльності у бізнесі, чоловіки стали потрібнішими за жінок. Це пов’язано з бажанням мати в команді досконалі бойові машини, які можна завантажити роботою, затримати в офісі, відправити до термінового відрядження, в той час як жінка буде поспішати забрати дитину зі школи чи дитячого садочку, або встигнути по господарству. Але в той же час, мислення жінок більш різностороннє, їх сприйняття комплексне, тобто поєднує в собі аналітичність та інтуїтивність. Це саме по собі робить жінок гнучкішими, і тому їм легше пристосовуватися до різноманітних умов [3].
Негативний вплив гендерної сегрегації в «горизонтальній» формі (між різними професіями та видами економічної діяльності) полягає в зниженні гнучкості ринку праці, обмеженні для окремих працівників (як жінок, так і чоловіків) можливостей працювати за певними професіями, що зменшує ефективність використання людського потенціалу та сприяє посиленню розшарування населення за рівнем доходу. Жіноча зайнятість традиційно переважає у сферах діяльності з найнижчими рівнями середньої заробітної плати — сфері соціального забезпечення, освіті, охороні здоров’я, побутовому обслуговуванні та культурі, в яких жінки становлять понад 70% працівників. Водночас «чоловічими» видами діяльності залишаються високооплачувані галузі важкої промисловості, транспорт, будівництво, сфера підприємництва.
Унаслідок цього середня заробітна плата жінок протягом 2010 - 2011 рр. становила біля 77% середньої заробітної плати чоловіків. Основною причиною існування гендерного розриву в рівні оплати праці працівників з однаковими професійними характеристиками є «вертикальна» форма професійної сегрегації, за якої жінки концентруються на посадах нижчого рівня в усіх без винятку секторах економіки і внаслідок цього мають нижчі рівні заробітної плати. Жіноча зайнятість здебільшого формується за рахунок тих посад, що потребують нижчої кваліфікації: жінки становлять 64% усіх спеціалістів та технічних працівників в Україні, проте лише 38% серед керівників усіх рівнів.
Цікавим є той факт, що розмір середньої заробітної плати жінок є нижчим навіть там, де переважає жіноча праця. Так, найвища частка зайнятих жінок характерна для сфери охорони здоров’я та соціального допомоги (82,3% середньооблікової чисельності працівників галузі), де середня заробітна плата жінок складає 88,4% чоловічої; в освіті (76,9% зайнятих) – 87,8% середньомісячної заробітної плати чоловіків; в готельному та ресторанному бізнесі (70,6% зайнятих) – 83,8% середньої заробітної плати чоловіків; у фінансовій діяльності (66,8% зайнятих) – 70,1% заробітної плати чоловіків.
Проблема полягає в тому, що жінки вкрай рідко обіймають керівні посади, хоча рівень їхньої освіти в середньому перевищує рівень освіти чоловіків в Україні.
Ще одним важливим чинником гендерної диференціації заробітної плати є умови праці. Це зумовлено насамперед тим, що законодавство про працю в Україні забороняє використання праці жінок на важких і шкідливих роботах. Чоловіки, які працюють на таких виробництвах, отримують пільги і компенсації, що відповідно впливає на рівень їхньої оплати праці.
На рівень заробітної плати значний вплив справляє також тривалість робочого часу, а жінки, як відомо, частіше потерпають від вимушеного скороченого дня (тижня), що безпосередньо впливає на їхню загальну продуктивність праці, а відтак і на розмір оплати праці.
Менш поширене серед жінок і прагнення відкрити власну справу. Так, слід звернути також увагу на те, що жінки мають значно менші доходи від підприємництва і самостійної економічної діяльності. Це обумовлюється тим, що переважними сферами жіночого підприємництва, як правило, є торгівля та сфера побутових послуг, які не передбачають великих прибутків на відміну від чоловічої самозайнятості.
Висновки і пропозиції. Для суспільства жіноча праця є важливим резервом, необхідним для ефективного розвитку виробництва у період структурних та економічних перебудов економіки.
Отож, для подолання соціально-економічно негативу, зумовленого гендерною асиметрією на ринку праці, необхідно:
- законодавчо обґрунтувати проблему гендерної нерівності та здійснювати постійну гендерну експертизу законодавства (на сьогодні спостерігається повна відсутність антидискримінаційного блоку у законодавчому регулюванні зайнятості);
- згенерувати якісно нову ментальну культуру суспільства, яка передбачає не декларативну, а реальну рівність обох соціальних статей загалом і на ринку праці зокрема;
- налагодити мережну систему постійного гендерного моніторингу проблем нерівноправності на ринку праці через центри зайнятості;
- забезпечити у роботі центрів зайнятості реалізацію принципу адресності підтримки жінок на ринку праці шляхом розробки та втілення спеціальних програм працевлаштування, професійної орієнтації та професійного навчання, запровадження нових соціально сфокусованих технологій роботи з людьми.
Література:
1. Возьний К. Гендерні аспекти зайнятості: українські реалії і світовий досвід [Текст] / К. Возьний // Вісник ТНЕУ. – 2009. – № 1. – С. 69 – 80.
2. Жінка і працевлаштування, або кому на ринку праці жити добре? [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.dcz.gov.ua.
3. Плиска М. Гендерні особливості працевлаштування [Електронний ресурс] / М.Плиска. – Режим доступу: http://stud-centr.univ.kiev.ua.
" data-services="vkontakte,facebook,odnoklassniki,gplus,twitter">
Я действительно женщина и действительно работаю; но многого ли стоит мой опыт, трудно сказать. Моя профессия — литература; а в этой профессии трудностей для женщин меньше, чем во всех других, не считая только театра, — я имею в виду специфически женские трудности. Потому что дорога уже раньше была протоптана такими путницами, как Фанни Бэрни, Афра Бен, Гарриет Мартино, Джейн Остен, Джордж Элиот.
Подобные изменения в представлении ученых о том, что такое мозг и как он «работает», можно назвать поистине революционными. Дело в том, что долгое время человечеству внушались догмы о том, что наши способности и личные качества навсегда определены статикой мозговых структур. Кроме того, серьезно меняются сейчас и существовавшие ранее теории о завершении формирования мозга к 7 годам. В самом своем основании пошатнулись (и более уже не считаются единственно верными) мнения о коренных различиях мозга мужчин и женщин. В частности, было доказано, что формирование половых поведенческих стереотипов не имеет никакого отношения к физиологическим особенностям строения мозга у представителей разных полов.
Порушення екофеміністської тематики не є відкриттям ані для феміністського дискурсу сучасної західної філософії, ані для феміністської думки пострадянського простору. Однак сам по собі екофемінізм є досить новим об'єктом аналізу для вітчизняної соціальної філософії, який звертає на себе увагу тим, що формує уявлення не тільки про традиції, але і тенденції, перспективи розвитку сучасної (на сьогоднішній день в переважній мірі західної) цивілізації і культури.