Мова
Мова
Останнім часом "Український історичний журнал" почав порушувати проблему сучасного стану вітчизняної історичної науки. У ряді публікацій, вміщених на його шпальтах, автори визнають необхідність критичного засвоєння досвіду західної історіографії у справі розробки національної моделі української історії та інтегрування її у всесвітню. Серед першочергових завдань вітчизняних істориків - оновлення методології історичної науки і запровадження нових міждисциплінарних дослідницьких методик, які синтезують досягнення гуманітарних наук: соціології, психології, демографії, антропології, географії. Свого часу вони були успішно використані істориками "нової історії", започаткованої французькою школою "Анналів".
Саме її представники, поставивши перед собою завдання перетворити історію в основну синтезуючу науку про людину, звернулися до минулого різних соціальних верств і груп та їх вкладу у розвиток соціуму, не залишили поза увагою і "жіночу історію", яка до того часу розвивалася у руслі аматорських студій про роль видатних жінок і не виходила за рамки біографічного напрямку. Причини її появи, а також аналіз теорії і методу стали предметом вивчення російської дослідниці Л.П. Рєпіної.
Гендерна історія (від англійського Gender - стать) розглядається нею і як спадкоємниця "жіночої історії", започаткованої науковими студіями минулого століття, присвяченими жінкам. Історія жінок, становлення якої пройшло кілька етапів, пережила швидку трансформацію - від історії видатних жінок, що мали відверто популярний і нерідко публіцистично-феміністичний характер. Друга стадія жіночих студій (30-50-ті роки) характеризується появою спеціальних досліджень біографічного напрямку. Однак і в цьому випадку жінка розглядалася хоча і в контексті її громадської діяльності і політики, але переважно як декор на фоні чоловіків з описами пікантних подробиць стосунків видатних політиків з жіноцтвом.
Саме її представники, поставивши перед собою завдання перетворити історію в основну синтезуючу науку про людину, звернулися до минулого різних соціальних верств і груп та їх вкладу у розвиток соціуму, не залишили поза увагою і "жіночу історію", яка до того часу розвивалася у руслі аматорських студій про роль видатних жінок і не виходила за рамки біографічного напрямку. Причини її появи, а також аналіз теорії і методу стали предметом вивчення російської дослідниці Л.П. Рєпіної.
Гендерна історія (від англійського Gender - стать) розглядається нею і як спадкоємниця "жіночої історії", започаткованої науковими студіями минулого століття, присвяченими жінкам. Історія жінок, становлення якої пройшло кілька етапів, пережила швидку трансформацію - від історії видатних жінок, що мали відверто популярний і нерідко публіцистично-феміністичний характер. Друга стадія жіночих студій (30-50-ті роки) характеризується появою спеціальних досліджень біографічного напрямку. Однак і в цьому випадку жінка розглядалася хоча і в контексті її громадської діяльності і політики, але переважно як декор на фоні чоловіків з описами пікантних подробиць стосунків видатних політиків з жіноцтвом.
" data-services="vkontakte,facebook,odnoklassniki,gplus,twitter">
Я действительно женщина и действительно работаю; но многого ли стоит мой опыт, трудно сказать. Моя профессия — литература; а в этой профессии трудностей для женщин меньше, чем во всех других, не считая только театра, — я имею в виду специфически женские трудности. Потому что дорога уже раньше была протоптана такими путницами, как Фанни Бэрни, Афра Бен, Гарриет Мартино, Джейн Остен, Джордж Элиот.
Подобные изменения в представлении ученых о том, что такое мозг и как он «работает», можно назвать поистине революционными. Дело в том, что долгое время человечеству внушались догмы о том, что наши способности и личные качества навсегда определены статикой мозговых структур. Кроме того, серьезно меняются сейчас и существовавшие ранее теории о завершении формирования мозга к 7 годам. В самом своем основании пошатнулись (и более уже не считаются единственно верными) мнения о коренных различиях мозга мужчин и женщин. В частности, было доказано, что формирование половых поведенческих стереотипов не имеет никакого отношения к физиологическим особенностям строения мозга у представителей разных полов.
Порушення екофеміністської тематики не є відкриттям ані для феміністського дискурсу сучасної західної філософії, ані для феміністської думки пострадянського простору. Однак сам по собі екофемінізм є досить новим об'єктом аналізу для вітчизняної соціальної філософії, який звертає на себе увагу тим, що формує уявлення не тільки про традиції, але і тенденції, перспективи розвитку сучасної (на сьогоднішній день в переважній мірі західної) цивілізації і культури.