Мова
Мова
Городнюк Юлія
ІСТОРІЯ ЗУСТРІЧІ СТАНІСЛАВА ІЗ СОФІЄЮ
Чудеса оточують нас кожен день, але ми звикли не помічати їх, звертаючи увагу тільки на сірість і монотонність повсякденного життя. Прогулянки знаменитим парком "Cофіївка" в Умані навіюють думки про романтичне кохання графа Станіслава Потоцького і його дружини Софії, ім'ям якої і названий парк. Граф, мабуть, був дуже розвинений, - і інтелектуально і духовно, - а вона ймовірно була юна красуня-аристократка...
Станіслав Щенсний Потоцький - єдиний син польського графа Франца Салезія Потоцького. Друге ім’я (Щенсний) означає «щасливий». Він народився у 1751 році (за іншими даними 1752 року). Юні роки провів у батьківському маєтку – у містечку Кристопіль на Галичині. Вихователем хлопчика був ксьондз Вольф, на свій час дуже освічена людина. Він намагався привити юному графу почуття милосердя, відповідальності, турботи про простих людей.
Станіслав Потоцький
Батьки Станіслава Потоцького були дуже суворі, особливо мати. Вони мали надію одружити молодшого Потоцького на королівській дочці, або хоча б на дочці багатого князя чи графа. Наперекір батьківській волі Станіслав полюбив Гертруду Комаровську. Її батько, Якоб Комаровський, володів лише декількома селами. Перший раз Станіслав Потоцький одружився в 18-річному віці (грудень 1770 року). Вінчання було таємним, наречена - донька графа Комаровського, яка була вагітна від Потоцького. Батьки-Потоцькі були деспоти без совісті і моральних перешкод, на сина у них були свої плани і Гертруду Комаровську невісткою вони бачити не бажали. Батьки дізналися про вінчанні лише через декілька тижнів після того, як воно сталося.
За наказом батька Потоцького, Франциска Салезія Потоцького, Гертруду викрали і відвезли в монастир (лютий 1771 року). Однак, до монастиря не доїхали: нібито Гертруда випадково задихнулася під подушками, якими її накрили, щоб не було чути крики. Труп Гертруди викинули в ополонку, але Комаровські не знали про смерть дочки ще кілька місяців, поки труп не виплив.
Вдома Станіслав Потоцький всіляко догоджав батькам і намагався заслужити їх прощення. При цьому якось замкнувся в туалеті і намагався перерізати собі горло, але спробам самогубства завадив камердинер, що увірвався до вбиральні. У 1772 році помирають батьки-Потоцькі, а в 1774 Станіслав завершує справу з виплатою компенсації Комаровським в розмірі близько 700 тисяч польських злотих.
У свої 20 років Станіслав Щенсний Потоцький лишається єдиним власником величезного батьківського маєтку. Також наслідує і його мільйонні борги. Після всього пережитого Станіслав не зміг залишатись у Кристополі. Тому передає всі свої місцеві маєтки графу Попівському. Той, у свою чергу, за рахунок доходу від маєтків пообіцяв погасити всі борги покійного графа Салезія Потоцького.
Вдруге Потоцький одружився відразу після врегулювання справи з Комаровський - в грудні 1974 року, на Юзефіні Амалії Мнішек.
Юзефіна Мнішек писала картини і складала розповіді, разюче перевершувала чоловіка в інтелектуальному і культурному рівню розвитку. Також була темпераментної і активно спілкувалася з протилежною статтю: висловлюються припущення, що з одинадцяти дітей, народжених у шлюбі зі Станіславом Потоцьким, тільки троє перших - від нього. У 1791 році починається любов Потоцького і Софії Вітт. У 1795 році Потоцький робить спробу розлучитися з Юзефіною, щоб одружитися на Софії. Юзефіна розлучення Потоцькому не дає, її підтримує Катерина II (Юзефіна була статс-дамою при дворі Катерини II).
Юзефіна Мнішек
Та як же все починалось? Життя Софія прожила насичене, сповнене таємниць, інтриг та скандалів. Деякі називають її українською Анжелікою, деякі – Мата Харі. Для одних вона просто розпусниця, для інших – символ надзвичайно звабливої жіночності. Щоб скласти її портрет і зрозуміти основні особливості її магнетично-жіночого шарму, важливим є її період стосунків з польським послом Лясопольським. За версією самої Софії, вона походила з знатного роду, що належав до царської грецької сім'ї, і була прапраонукою грецького магната Челіче. За версією її сучасника, польського посла в Константинополі Кароля Боскамп - Лясопольского, Софія була дочкою Костянтина Глявоне, небагатого грека, який торгував худобою. Тому можливість влаштувати доньку утриманкою біля шанованого вельможі на той час була дуже престижною і вигідною. Вирував неосяжний Костянтинопольський ярмарок. У цей день, як і завжди, понаїхало багато і продавців і покупців.
Поважно посувався серед натовпу, зневажливо розсуваючи людей широкими плечима, польський посол у Туреччині бундючний Боскамп Лясопольський. Увагу його привернув невільницький куток ринку, де зібрався чималий гурт людей.
Серед дівчат з Балканського півострова, яких продавав літній турок, коштовною перлиною сяяла одна з невільниць. Не зважаючи на своє становище, юна красуня з погордою поглядала на оточуючих.
Як зачарований зупинився проти вродливої гречанки і польський посол. Кваплячись, він відрахував потрібну суму (а вона була чималенька), посадив дівчину в криту коляску, що чекала за рогом, і залишив ярмарок. Не з добра продала мати дочку в неволю. Так склались обставини. Мати навчила доньку, як сподобатися чоловікові, бо все залежало лише від однієї ночі, і Софія впоралася із завданням. Вона стала офіційною утриманкою польського посла, який орендував для неї квартиру і регулярно до неї навідувався. Але, саме він і дав їй велике майбутнє.
Софія Потоцька
Він знав, що поряд із жіночою сексуальністю має бути і ерудованість, й інтелектуальний розвиток. Тільки тоді жінка стає неймовірно привабливою для чоловіків. Він найняв для неї найкращих вчителів, вона вивчала етикет, кілька мов, літературу, математику. У результаті їхніх стосунків Софія стала жінкою, не просто гарною, вишуканою і бажаною, але й такою, що могла вільно спілкуватися кількома мовами на різні теми: політика, література, економіка, дизайн тощо. Саме його слова вона запам’ятала на все життя і взяла собі за основу: «Задоволення чоловікові може доставити будь-яка жінка, але якщо ти оволодієш мистецтвом спілкування – перед тобою відкриються всі двері світу». І вона оволоділа. Вона вчилася цьому все життя. Одружившись із Юзефом Віттом Софія переїжджає до Парижа. Красива зовнішність, вміння поводитись, розум Софії були одразу помічені, зокрема у Версалі. Згодом послугами комендантші Кам'янець-Подільської фортеці користувалась Катерина II, яка відряджала Софію у дипломатичних справах у Константинополь, Відень, Варшаву. Потім вона підкорила багато чоловічих сердець. І Григорія Потьомкіна, і королів Станіслава Августа і Фрідріха ІІ, і імператора Йосифа ІІ, і графа Прованського, котрий в подальшому став королем Людовиком XVIII.
Але її цікавив саме Станіслав Потоцький, котрий був найвпливовішою людиною у Польщі. Вона прагнула знайомства з ним, але все не складалося. Софія придбала собі маєток по-сусідству з володіннями Потоцького. І, не чекаючи на запрошення, вирішила нанести візит ввічливості. Проте, Юзефіна, дружина графа, вже знала про жіночий магнетизм Софії і всіляко намагалася уникнути їхнього знайомства. Тому вона підкупила служниць Софії і мала всю інформацію про її наміри. І коли карета Софії в’їхала у двір Потоцьких, Юзефіна із Станіславом тільки-но від’їхали на своїй у термінових справах, показавши їй лише «хвоста». Це було так принизливо. І про це всі відразу дізналися. Але Софія не здавалася. Вона дізналася все про захоплення Юзефіни і виявилося, що та колекціонує антикварні меблі певного періоду. І Софія досконало вивчала все, що стосувалося цієї сфери. Через деякий час, вона таки створила умови, за яких Юзефіна зробила прийом і вимушена була запросити графиню де Вітт. І от коли графиня де Вітт ввійшла до маєтку і її, як годиться, зустрічала господиня, то відразу звернула увагу на старовинну софу, що стояла у вітальні. Це був єдиний, ексклюзивний варіант і тільки справжні поціновувачі антикваріату знали його цінність. Софія відразу висловила своє захоплення смаком і унікальністю Юзефіни, і завоювала симпатію останньої, назвавши і країну, і дату виготовлення, і майстрів, котрі цим займалися. Кажуть, потім Юзефіна не відходила від Софії дві години, водила по маєтку, показувала свою колекцію, а остання проявляла себе справжнім знавцем антикваріату. Хоча, насправді, де і які меблі, вона вже давно знала також від прислуги.
Гроші роблять свою справу. Знайомство з Станіславом відбулося, а далі розгорнулася величезна і довга історія їхнього кохання. Невдовзі граф Юзеф Вітт дізнається про стосунки його дружини з Станіславом Потоцьким. Вітт надсилає Потоцькому ультиматум, в якому вимагає або припинити їхні стосунки, або ж сплатити величезну суму грошей за кохану. Станіслав робить вибір на користь Софії та приймає рішення розлучитись з Жозефіною Мнішек. На початку 1796 року Станіслав із Софією приїздять до Росії. Жозефіна в цей час знаходилась при дворі Катерини ІІ в якості її статс-дами. На всі пропозицї Станіслава розірвати їхній шлюб відповідала відмовами.
На початку 1798 року Жозефіна Мнішек помирає. 17 квітня того ж року поблизу Тульчина Софія Вітт та Станіслав Потоцький взяли шлюб. Оселяються вони в Умані.
“СОФІЇВКА”: ІСТОРІЯ ФАТАЛЬНОГО КОХАННЯ, ЗАКАРБОВАНА В ПРИРОДІ
Краса – велика сила. Жіноча краса теж, але вона нетривка, і хто згадає красуню через століття? Портрети… А що – портрети? Їх знають лише спеціалісти і музейні працівники. Тож мало хто залишається в пам’яті прийдешніх поколінь Красунею з великої літери. Софії де Вітт-Потоцькій поталанило. Її вроду береже один з найгарніших парків України і світу – “Софіївка”. Кажуть, любов здатна творити чудеса. У цьому не виникає сумнівів, коли перед твоїм поглядом відкривається уманська Софіївка – дивовижний рукотворний сад, в якому переплелись казка та реальність, легенди, міфи та щось вічне, невловиме та загадкове…
Софія, як фахівець в любовних справах та інтригах, розуміла, що головне слово любові – «ні». Таким чином, Софія мучила серце Потоцького близько півроку, не розкриваючи йому своїх почуттів. Щастя бути разом обійшлося закоханим дорого: одурманеному коханням Потоцькому “грецька богиня” обійшлася в 2 млн. злотих “відступного” Вітту ( нечувана сума на ті часи).
Хоча тоді Потоцький вже не мав великих статків, знемагаючи від нетерпіння в очікуванні переїзду до нього незрівнянної красуні, вирішує приємно здивувати її незвичайним подарунком. В Умані він будує диво-парк, який нагадував би його коханій назавжди втрачену батьківщину, мрією про який красуня загорілась, відвідавши маєток графині Гелени Радзивілл і її “Аркадію”. В одному з листів Софія пише: “Важко собі уявити щось краще і романтичніше. В “Аркадію” я закохана до божевілля. Я відчувала, що в розпалі літа переживаю знову весну і кожне дерево ніби говорить: «Мені тут хороше!» Аркадія дуже нагадує Крим; ти знаєш, що при твоїх можливостях можна б мати протягом двох років таку ж саму, а може і прекраснішу Аркадію?». Як кажуть, закоханий чоловік і місяць з неба дістане. Тому Потоцький вирішив подарувати Софії парк. У 1796 році почалися роботи по втіленню в життя цього задуму. Розробкою проекту парку займався Людвіг Метцель, польський офіцер і військовий інженер. Під його наглядом здійснювалися всі будівельні роботи. В оформленні парку Метцель керувався давньогрецькою і давньоримською міфологією, гомеровскими поемами «Одіссея» та «Іліада». Мабуть, це робилося на догоду Софії, що мала грецьке походження. Саме тому в Софіївському парку так багато різних споруд і композицій на давньогрецьку тематику: гроти Тантала, Венери, Каліпсо, Сцилли і Фетіди, Левкадська скеля з спорудженої на ній оглядовим майданчиком Бельведер. Тут є і Критський лабіринт, і підземна річка Ахеронт (Стікс), через яку, згідно стародавнім міфам, похмурий Харон перевозив душі в царство мертвих.
Над створенням парку щодня працювало близько 800 уманських кріпаків, які, між іншим, отримували за свою роботу, хоч і невчасно, зарплату. Кажуть, що в Метцеля не було навіть плану будівництва Софіївки, і весь парк – це чиста імпровізація, причому імпровізували навіть кріпаки, які облаштовували все за своїм смаком. Звичайно ж, це неправда. Адже в Софіївці багато гідротехнічних споруд, для нормальної роботи яких необхідний дуже точний розрахунок. Територія парку «Софіївка» була розбита в урочищі Кам'янка, через яке протікала річка Багно (пізніше - Кам'янка), на місці дубового гаю, що пізніше був вирубаний. До цих пір у парку біля Китайської альтанки можна побачити дуб, вік якого перевищує 300 років.
У «Софіївці» було зроблено безліч насаджень, в тому числі і рідкісних, екзотичних видів дерев та рослин: вавилонські верби, тюльпанове дерево, платани, пірамідальні тополі, туї та ін. Доглядом за рослинами займався спеціально запрошений із цією метою німецький садівник Олива. Були проведені підривні роботи, в скелях вирубані гроти Венери і Лева, чітко продумана водна система, що працює без насосів, рельєф, на річці Кам'янці були зведені дамби, побудовані підземні шлюзи, вручну насипаний Острів Анти-Цирцеї тощо. При Метцелі створені озера Верхнє і Нижнє, річка Ахеронт, Великий водоспад, Фонтан «Семиструй», Амстердамський шлюз і ряд інших споруд. У травні 1802 року граф Потоцький подарував «Софіївку» улюбленій дружині на її іменини. В цей день на центральній площі парку - Площі Зборів (Площі Зібрання) - було влаштовано святкову виставу з феєрверком. Парк Софіївка оточений атмосферою містики, таємничості та романтики.
Згідно наказу Потоцького, при вході до однієї з печер було написано: «Забудь про біди та прийми вічне щастя. Якщо ти щасливий, то стань ще щасливішим». Згідно повір’ю, кожен, хто зайде до печери, забуде про горе та незгоди. Люди вірять в ці пророчі слова, тому прозвали це місце «Печера Щастя».
Романтична історія створення національного дендрологічного парку залишила по собі безліч загадкових міфів та легенд:
Туристи, спускаючись по річці, просять човняра починати маршрут з кінця – згідно давньогрецьких міфів, початок ріки – це життя, а кінець – смерть. Розпочинаючи шлях з кінця ріки, ви повертаєтесь до життя, залишивши позаду всі незгоди та переживання.
Якщо побувати біля Венери і випити води з її джерела, тіло покинуть всі недуги та хвороби.
У людини, на котру не впаде жодна краплина води під час проходу під Великим водоспадом, здійсниться найзаповітніша мрія. Та кохання Потоцького до Софії було нещасним. 1805 року Станіслав чи не останнім дізнається про зраду дружини. Найболючіше було те, що коханцем її виявився найстарший і найулюбленіший син Потоцького Юрій. Той жив в маєтку батька, оскільки з Петербурга його відкликали за розпусне життя і марнотратство.
Станіслав так і не зміг пережити і простити їй зради. І, навіть помираючи, він не захотів з нею попрощатися. Але якби не було такого непростого, бурхливого кохання, не було такої femme fatale 18 століття, то ми би не мали такого чудового парку «Софіївка» з його історією, з його аурою, з його непростою душею.
Керівник: Оксана Пушонкова
ІСТОРІЯ ЗУСТРІЧІ СТАНІСЛАВА ІЗ СОФІЄЮ
Чудеса оточують нас кожен день, але ми звикли не помічати їх, звертаючи увагу тільки на сірість і монотонність повсякденного життя. Прогулянки знаменитим парком "Cофіївка" в Умані навіюють думки про романтичне кохання графа Станіслава Потоцького і його дружини Софії, ім'ям якої і названий парк. Граф, мабуть, був дуже розвинений, - і інтелектуально і духовно, - а вона ймовірно була юна красуня-аристократка...
Станіслав Щенсний Потоцький - єдиний син польського графа Франца Салезія Потоцького. Друге ім’я (Щенсний) означає «щасливий». Він народився у 1751 році (за іншими даними 1752 року). Юні роки провів у батьківському маєтку – у містечку Кристопіль на Галичині. Вихователем хлопчика був ксьондз Вольф, на свій час дуже освічена людина. Він намагався привити юному графу почуття милосердя, відповідальності, турботи про простих людей.
Станіслав Потоцький
Батьки Станіслава Потоцького були дуже суворі, особливо мати. Вони мали надію одружити молодшого Потоцького на королівській дочці, або хоча б на дочці багатого князя чи графа. Наперекір батьківській волі Станіслав полюбив Гертруду Комаровську. Її батько, Якоб Комаровський, володів лише декількома селами. Перший раз Станіслав Потоцький одружився в 18-річному віці (грудень 1770 року). Вінчання було таємним, наречена - донька графа Комаровського, яка була вагітна від Потоцького. Батьки-Потоцькі були деспоти без совісті і моральних перешкод, на сина у них були свої плани і Гертруду Комаровську невісткою вони бачити не бажали. Батьки дізналися про вінчанні лише через декілька тижнів після того, як воно сталося.
За наказом батька Потоцького, Франциска Салезія Потоцького, Гертруду викрали і відвезли в монастир (лютий 1771 року). Однак, до монастиря не доїхали: нібито Гертруда випадково задихнулася під подушками, якими її накрили, щоб не було чути крики. Труп Гертруди викинули в ополонку, але Комаровські не знали про смерть дочки ще кілька місяців, поки труп не виплив.
Вдома Станіслав Потоцький всіляко догоджав батькам і намагався заслужити їх прощення. При цьому якось замкнувся в туалеті і намагався перерізати собі горло, але спробам самогубства завадив камердинер, що увірвався до вбиральні. У 1772 році помирають батьки-Потоцькі, а в 1774 Станіслав завершує справу з виплатою компенсації Комаровським в розмірі близько 700 тисяч польських злотих.
У свої 20 років Станіслав Щенсний Потоцький лишається єдиним власником величезного батьківського маєтку. Також наслідує і його мільйонні борги. Після всього пережитого Станіслав не зміг залишатись у Кристополі. Тому передає всі свої місцеві маєтки графу Попівському. Той, у свою чергу, за рахунок доходу від маєтків пообіцяв погасити всі борги покійного графа Салезія Потоцького.
Вдруге Потоцький одружився відразу після врегулювання справи з Комаровський - в грудні 1974 року, на Юзефіні Амалії Мнішек.
Юзефіна Мнішек писала картини і складала розповіді, разюче перевершувала чоловіка в інтелектуальному і культурному рівню розвитку. Також була темпераментної і активно спілкувалася з протилежною статтю: висловлюються припущення, що з одинадцяти дітей, народжених у шлюбі зі Станіславом Потоцьким, тільки троє перших - від нього. У 1791 році починається любов Потоцького і Софії Вітт. У 1795 році Потоцький робить спробу розлучитися з Юзефіною, щоб одружитися на Софії. Юзефіна розлучення Потоцькому не дає, її підтримує Катерина II (Юзефіна була статс-дамою при дворі Катерини II).
Юзефіна Мнішек
Та як же все починалось? Життя Софія прожила насичене, сповнене таємниць, інтриг та скандалів. Деякі називають її українською Анжелікою, деякі – Мата Харі. Для одних вона просто розпусниця, для інших – символ надзвичайно звабливої жіночності. Щоб скласти її портрет і зрозуміти основні особливості її магнетично-жіночого шарму, важливим є її період стосунків з польським послом Лясопольським. За версією самої Софії, вона походила з знатного роду, що належав до царської грецької сім'ї, і була прапраонукою грецького магната Челіче. За версією її сучасника, польського посла в Константинополі Кароля Боскамп - Лясопольского, Софія була дочкою Костянтина Глявоне, небагатого грека, який торгував худобою. Тому можливість влаштувати доньку утриманкою біля шанованого вельможі на той час була дуже престижною і вигідною. Вирував неосяжний Костянтинопольський ярмарок. У цей день, як і завжди, понаїхало багато і продавців і покупців.
Поважно посувався серед натовпу, зневажливо розсуваючи людей широкими плечима, польський посол у Туреччині бундючний Боскамп Лясопольський. Увагу його привернув невільницький куток ринку, де зібрався чималий гурт людей.
Серед дівчат з Балканського півострова, яких продавав літній турок, коштовною перлиною сяяла одна з невільниць. Не зважаючи на своє становище, юна красуня з погордою поглядала на оточуючих.
Як зачарований зупинився проти вродливої гречанки і польський посол. Кваплячись, він відрахував потрібну суму (а вона була чималенька), посадив дівчину в криту коляску, що чекала за рогом, і залишив ярмарок. Не з добра продала мати дочку в неволю. Так склались обставини. Мати навчила доньку, як сподобатися чоловікові, бо все залежало лише від однієї ночі, і Софія впоралася із завданням. Вона стала офіційною утриманкою польського посла, який орендував для неї квартиру і регулярно до неї навідувався. Але, саме він і дав їй велике майбутнє.
Софія Потоцька
Він знав, що поряд із жіночою сексуальністю має бути і ерудованість, й інтелектуальний розвиток. Тільки тоді жінка стає неймовірно привабливою для чоловіків. Він найняв для неї найкращих вчителів, вона вивчала етикет, кілька мов, літературу, математику. У результаті їхніх стосунків Софія стала жінкою, не просто гарною, вишуканою і бажаною, але й такою, що могла вільно спілкуватися кількома мовами на різні теми: політика, література, економіка, дизайн тощо. Саме його слова вона запам’ятала на все життя і взяла собі за основу: «Задоволення чоловікові може доставити будь-яка жінка, але якщо ти оволодієш мистецтвом спілкування – перед тобою відкриються всі двері світу». І вона оволоділа. Вона вчилася цьому все життя. Одружившись із Юзефом Віттом Софія переїжджає до Парижа. Красива зовнішність, вміння поводитись, розум Софії були одразу помічені, зокрема у Версалі. Згодом послугами комендантші Кам'янець-Подільської фортеці користувалась Катерина II, яка відряджала Софію у дипломатичних справах у Константинополь, Відень, Варшаву. Потім вона підкорила багато чоловічих сердець. І Григорія Потьомкіна, і королів Станіслава Августа і Фрідріха ІІ, і імператора Йосифа ІІ, і графа Прованського, котрий в подальшому став королем Людовиком XVIII.
Але її цікавив саме Станіслав Потоцький, котрий був найвпливовішою людиною у Польщі. Вона прагнула знайомства з ним, але все не складалося. Софія придбала собі маєток по-сусідству з володіннями Потоцького. І, не чекаючи на запрошення, вирішила нанести візит ввічливості. Проте, Юзефіна, дружина графа, вже знала про жіночий магнетизм Софії і всіляко намагалася уникнути їхнього знайомства. Тому вона підкупила служниць Софії і мала всю інформацію про її наміри. І коли карета Софії в’їхала у двір Потоцьких, Юзефіна із Станіславом тільки-но від’їхали на своїй у термінових справах, показавши їй лише «хвоста». Це було так принизливо. І про це всі відразу дізналися. Але Софія не здавалася. Вона дізналася все про захоплення Юзефіни і виявилося, що та колекціонує антикварні меблі певного періоду. І Софія досконало вивчала все, що стосувалося цієї сфери. Через деякий час, вона таки створила умови, за яких Юзефіна зробила прийом і вимушена була запросити графиню де Вітт. І от коли графиня де Вітт ввійшла до маєтку і її, як годиться, зустрічала господиня, то відразу звернула увагу на старовинну софу, що стояла у вітальні. Це був єдиний, ексклюзивний варіант і тільки справжні поціновувачі антикваріату знали його цінність. Софія відразу висловила своє захоплення смаком і унікальністю Юзефіни, і завоювала симпатію останньої, назвавши і країну, і дату виготовлення, і майстрів, котрі цим займалися. Кажуть, потім Юзефіна не відходила від Софії дві години, водила по маєтку, показувала свою колекцію, а остання проявляла себе справжнім знавцем антикваріату. Хоча, насправді, де і які меблі, вона вже давно знала також від прислуги.
Гроші роблять свою справу. Знайомство з Станіславом відбулося, а далі розгорнулася величезна і довга історія їхнього кохання. Невдовзі граф Юзеф Вітт дізнається про стосунки його дружини з Станіславом Потоцьким. Вітт надсилає Потоцькому ультиматум, в якому вимагає або припинити їхні стосунки, або ж сплатити величезну суму грошей за кохану. Станіслав робить вибір на користь Софії та приймає рішення розлучитись з Жозефіною Мнішек. На початку 1796 року Станіслав із Софією приїздять до Росії. Жозефіна в цей час знаходилась при дворі Катерини ІІ в якості її статс-дами. На всі пропозицї Станіслава розірвати їхній шлюб відповідала відмовами.
На початку 1798 року Жозефіна Мнішек помирає. 17 квітня того ж року поблизу Тульчина Софія Вітт та Станіслав Потоцький взяли шлюб. Оселяються вони в Умані.
“СОФІЇВКА”: ІСТОРІЯ ФАТАЛЬНОГО КОХАННЯ, ЗАКАРБОВАНА В ПРИРОДІ
Краса – велика сила. Жіноча краса теж, але вона нетривка, і хто згадає красуню через століття? Портрети… А що – портрети? Їх знають лише спеціалісти і музейні працівники. Тож мало хто залишається в пам’яті прийдешніх поколінь Красунею з великої літери. Софії де Вітт-Потоцькій поталанило. Її вроду береже один з найгарніших парків України і світу – “Софіївка”. Кажуть, любов здатна творити чудеса. У цьому не виникає сумнівів, коли перед твоїм поглядом відкривається уманська Софіївка – дивовижний рукотворний сад, в якому переплелись казка та реальність, легенди, міфи та щось вічне, невловиме та загадкове…
Софія, як фахівець в любовних справах та інтригах, розуміла, що головне слово любові – «ні». Таким чином, Софія мучила серце Потоцького близько півроку, не розкриваючи йому своїх почуттів. Щастя бути разом обійшлося закоханим дорого: одурманеному коханням Потоцькому “грецька богиня” обійшлася в 2 млн. злотих “відступного” Вітту ( нечувана сума на ті часи).
Хоча тоді Потоцький вже не мав великих статків, знемагаючи від нетерпіння в очікуванні переїзду до нього незрівнянної красуні, вирішує приємно здивувати її незвичайним подарунком. В Умані він будує диво-парк, який нагадував би його коханій назавжди втрачену батьківщину, мрією про який красуня загорілась, відвідавши маєток графині Гелени Радзивілл і її “Аркадію”. В одному з листів Софія пише: “Важко собі уявити щось краще і романтичніше. В “Аркадію” я закохана до божевілля. Я відчувала, що в розпалі літа переживаю знову весну і кожне дерево ніби говорить: «Мені тут хороше!» Аркадія дуже нагадує Крим; ти знаєш, що при твоїх можливостях можна б мати протягом двох років таку ж саму, а може і прекраснішу Аркадію?». Як кажуть, закоханий чоловік і місяць з неба дістане. Тому Потоцький вирішив подарувати Софії парк. У 1796 році почалися роботи по втіленню в життя цього задуму. Розробкою проекту парку займався Людвіг Метцель, польський офіцер і військовий інженер. Під його наглядом здійснювалися всі будівельні роботи. В оформленні парку Метцель керувався давньогрецькою і давньоримською міфологією, гомеровскими поемами «Одіссея» та «Іліада». Мабуть, це робилося на догоду Софії, що мала грецьке походження. Саме тому в Софіївському парку так багато різних споруд і композицій на давньогрецьку тематику: гроти Тантала, Венери, Каліпсо, Сцилли і Фетіди, Левкадська скеля з спорудженої на ній оглядовим майданчиком Бельведер. Тут є і Критський лабіринт, і підземна річка Ахеронт (Стікс), через яку, згідно стародавнім міфам, похмурий Харон перевозив душі в царство мертвих.
Над створенням парку щодня працювало близько 800 уманських кріпаків, які, між іншим, отримували за свою роботу, хоч і невчасно, зарплату. Кажуть, що в Метцеля не було навіть плану будівництва Софіївки, і весь парк – це чиста імпровізація, причому імпровізували навіть кріпаки, які облаштовували все за своїм смаком. Звичайно ж, це неправда. Адже в Софіївці багато гідротехнічних споруд, для нормальної роботи яких необхідний дуже точний розрахунок. Територія парку «Софіївка» була розбита в урочищі Кам'янка, через яке протікала річка Багно (пізніше - Кам'янка), на місці дубового гаю, що пізніше був вирубаний. До цих пір у парку біля Китайської альтанки можна побачити дуб, вік якого перевищує 300 років.
У «Софіївці» було зроблено безліч насаджень, в тому числі і рідкісних, екзотичних видів дерев та рослин: вавилонські верби, тюльпанове дерево, платани, пірамідальні тополі, туї та ін. Доглядом за рослинами займався спеціально запрошений із цією метою німецький садівник Олива. Були проведені підривні роботи, в скелях вирубані гроти Венери і Лева, чітко продумана водна система, що працює без насосів, рельєф, на річці Кам'янці були зведені дамби, побудовані підземні шлюзи, вручну насипаний Острів Анти-Цирцеї тощо. При Метцелі створені озера Верхнє і Нижнє, річка Ахеронт, Великий водоспад, Фонтан «Семиструй», Амстердамський шлюз і ряд інших споруд. У травні 1802 року граф Потоцький подарував «Софіївку» улюбленій дружині на її іменини. В цей день на центральній площі парку - Площі Зборів (Площі Зібрання) - було влаштовано святкову виставу з феєрверком. Парк Софіївка оточений атмосферою містики, таємничості та романтики.
Згідно наказу Потоцького, при вході до однієї з печер було написано: «Забудь про біди та прийми вічне щастя. Якщо ти щасливий, то стань ще щасливішим». Згідно повір’ю, кожен, хто зайде до печери, забуде про горе та незгоди. Люди вірять в ці пророчі слова, тому прозвали це місце «Печера Щастя».
Романтична історія створення національного дендрологічного парку залишила по собі безліч загадкових міфів та легенд:
Туристи, спускаючись по річці, просять човняра починати маршрут з кінця – згідно давньогрецьких міфів, початок ріки – це життя, а кінець – смерть. Розпочинаючи шлях з кінця ріки, ви повертаєтесь до життя, залишивши позаду всі незгоди та переживання.
Якщо побувати біля Венери і випити води з її джерела, тіло покинуть всі недуги та хвороби.
У людини, на котру не впаде жодна краплина води під час проходу під Великим водоспадом, здійсниться найзаповітніша мрія. Та кохання Потоцького до Софії було нещасним. 1805 року Станіслав чи не останнім дізнається про зраду дружини. Найболючіше було те, що коханцем її виявився найстарший і найулюбленіший син Потоцького Юрій. Той жив в маєтку батька, оскільки з Петербурга його відкликали за розпусне життя і марнотратство.
Станіслав так і не зміг пережити і простити їй зради. І, навіть помираючи, він не захотів з нею попрощатися. Але якби не було такого непростого, бурхливого кохання, не було такої femme fatale 18 століття, то ми би не мали такого чудового парку «Софіївка» з його історією, з його аурою, з його непростою душею.
Керівник: Оксана Пушонкова
" data-image="/storage/app/uploads/public/58f/0ff/1b3/58f0ff1b30661483281370.png" data-services="vkontakte,facebook,odnoklassniki,gplus,twitter">