Ілля Мечников та Ольга Білокопитова

Поляруш Д. , ННІ історії і філософії, 3-А

Ілля Мечников та Ольга Білокопитова

«Знайомство з біографіями великих

людей дуже повчальне для вивчення людської природи»

І.Мечников

Чарівна уродженка Смілянщини (с.Попівка) стала вірною подругою життя видатного бактеріолога й імунолога Іллі Мечникова.

Портрет Ольги Білокопитової (1907), дружини Мечнікова, – робота італійського художника Арціоні – експонується у Черкаському обласному художньому музеї.

Іще за його життя прізвище Metchnikoff стало в один ряд з іменами таких світил науки, як Луї Пастер, Роберт Кох, Пауль Ерліх, Джозеф Лістер, Еміль Ру та інші. Саме Ілля Мечников одним із перших розкрив таємниці захисних сил людського організму і створив фагоцитарну теорію імунітету, за що і був удостоєний 1908 року Нобелівської премії. Він також боровся з такими хворобами, як холера, тиф, сифіліс, туберкульоз. Мечников створив власну науку про довголіття – «ортобіоз», а наприкінці життя став ще й філософом. Після двох невдалих спроб самогубства в молодості Ілля Ілліч з роками зрозумів цінність життя і навіть написав кілька філософських праць, серед яких – «Етюди оптимізму» і «Сорок років пошуку раціонального світогляду».

У 23 роки Ілля Мечников вже був доктором зоології і екстраординарним професором Санкт-Петербурзького університету. Невдовзі, 1872 року, він перейшов як професор до Новоросійського (нині Одеського) університету. І хоча збоку видавалося, що Ілля нічим, окрім таємничих мікробів, не цікавиться, насправді молодий біолог замислювався над тим, що настав час одружуватися. Мечников був досить претензійним щодо жіноцтва і вважав, що «жінки не здатні до самостійної творчої діяльності, а геніальність — така ж вторинна статева ознака чоловіків, як борода». Водночас учений хотів, щоб його майбутня дружина була йому не лише вірною супутницею, а й щоб їх об'єднувала спільність поглядів і цілей. Саме тому Мечников вирішив... «виховати для себе дружину».

Ілля Мечников

Кандидатуру «вихованки» було обрано не випадково – нею стала донька видатного російського ботаніка Андрія Бекетова, який був другом Мечникова. Проте доля змінила «особисті плани» майбутнього нобелівського лауреата. Ілля Мечников раптово захворів. Лежачи цілими днями у ліжку, він чекав, коли до нього прийде його обраниця, проте замість неї навідувалася інша дівчина – племінниця Бекетова Людмила Федорович. Вона була не дуже вродливою, але одразу закохалася в Іллю і годинами сиділа біля ліжка, читаючи йому книги (через хворобу Мечников майже осліп). Зрештою юнак, який мав чітко розроблений план свого подружнього життя, відчув, що йому бракує – ні, не «кандидатури для виховання» – а саме цієї простої і доброї дівчини. Він вирішує одружитися, але раптово трапляється нещастя: Людмила захворіла на туберкульоз. Ілля був у відчаї, але не змінив рішення і одружився зі своєю, вже тяжкохворою, нареченою. Подружжя поїхало до Італії, де був значно тепліший, ніж у Петербурзі, клімат. Проте назвати весільну подорож вдалою було складно: у спальні Мечникових постійно пахло ліками, а через чотири роки 27-річна Людмила померла. Мечникову на той час було 28 років. Перебуваючи в тяжкій депресії через смерть дружини, він випив величезну дозу морфію. Проте помилився в розрахунках: доза була настільки великою, що Ілля не помер, а лише зазнав сильного отруєння. Горе загострило давню хворобу зору – Мечников дуже погано бачив, очі сильно боліли. Він постійно колов собі морфій.

Проте до реальної смерті, яка поставить крапку в житті Мечникова, ще було дуже далеко – цілих 43 роки. І майже всі ці роки він проживе з іншою жінкою, своєю другою дружиною Ольгою Білокопитовою. Саме вона, на той час юна 15-річна дівчина, врятувала вченого від тяжкої депресії. Саме з неї він таки «виховав» собі дружину, яка стала для нього працелюбною помічницею, вірним другом, талановитим науковим асистентом, тобто такою жінкою, про яку він мріяв.

Отже, вони зустрілися в Новоросійському університеті (Одеса) де викладав вчений. Їй було 15, проте юна красуня витягнула Іллю Мечникова з чорного провалля тяжкої депресії й повернула у велику науку. Мечников знову побачив світ у всіх його кольорах і жадібно почав жити й творити. Струнка дівчина з тугою довгою косою разом із батьками й сестрою-близнючкою Катериною жила в тому ж будинку, в якому мешкав і Мечников, тільки поверхом вище. Обидві сестрички любили погратися й побігати по розкішних апартаментах, в яких проживав із сім’єю керманич одеського дворянства Микола Іванович Білокопитов.

Гуркіт над головою дратував і без того змученого горем Мечникова, і якось Ілля Ілліч не витримав і поскаржився главі сімейства. Батьки нагримали на доньок, щоб не заважали професору відпочивати, але історія кохання двох сердець з цього моменту лише розпочалася.

Молодий вчений відразу зачарувався красою юної Ольги й запропонував Миколі Івановичу давати приватні уроки дівчині, яка серйозно захоплювалася зоологією. І хоча батько був проти такого захоплення, та вдіяти нічого не зміг – Ольга з радістю почала спілкуватися із дивним сусідом, на чолі якого лежала печать незрозумілого їй смутку. Вперта дівчина цікавилася наукою та мистецтвом, писала вірші й займалася живописом і скульптурою.

Вчитель і учениця почали багато подорожувати, вивчаючи природу. «Коло знань для панянок, – говорив батько дівчини, – має обмежуватися тим, що необхідно майбутній матері сімейства». Донька ж була іншої думки: вона твердо вирішила піти дорогою науки і мистецтва.

З часом дружба учениці і вченого переросла в кохання. Однак батька Ольги це не дуже тішило. Мати ж, навпаки, полюбила «доброго і ніжного» професора. Саме з нею закохані відверто поділилися своїми почуттями. І вже втрьох зуміли одержати благословення самого Білокопитова.

14 лютого 1875 року Ілля Ілліч з Ольгою побрались. Ольга Миколаївна зберегла чудові спогади про цей чарівний день у своєму житті: «Зима була сувора, сніг покривав землю густим покривалом. За кілька годин до весілля мої брати запряглись у санчата, щоб покатати мене. «Іди скоріше, – кликали вони, – сьогодні ввечері ти будеш уже солідною дамою, якій не можна буде більше гратись!» Я була такої ж думки, і ми з радістю помчались по засніженому килиму на великому дворі нашого будинку. Нарешті мама, вся схвильована, почала кликати через кватирку: «Дитя моє, про що ти думаєш? Давно пора причісуватись, одягатись!»

1886 року Іллі Іллічу запропонували очолити першу в Росії бактеріологічну станцію, яку було створено в Одесі як наукову установу для боротьби із інфекційними хворобами. Мечников розгорнув активні дослідження. Ользі тоді було вже 28 років. Працювати жінці лікарем в ті часи було незвично, проте вона допомагала чоловікові.

«Стоячи в сто разів вище за мене, він не тільки не принижував моєї особистості, тоді ще гнучкої і несталої, – згадувала Ольга Мечникова, – але навпаки, завжди обережно ставився до мене. Працювати з ним було найбільшим благом. Щедро ділячись своїми думками, захопленням і інтересом до досліджень, він в той же час створював атмосферу тісного контакту і правди...»

1888 року до Одеси приїздить уже тоді старенький Луї Пастер і пропонує Мечникову продовжувати його справу в паризькому бактеріологічному інституті. І, як завжди, поруч – кохана дружина, вірний помічник. Вона приймає хворих, проводить практичні дослідження, перекладає праці вченого на французьку мову, самостійно готує і опубліковує ряд дослідницьких праць з біології.

Подружня пара й надалі часто їздила за кордон. У 1902 році Мечников очолював експедицію в уражені холерою райони Європи. Експедиція висадилась на північному березі Каспію, в казахських степах. Ольга Миколаївна згадувала: «Перед нами розстелялися степи, безплідні, піщані... Здавалося, як можна жити тут? Але мало-помалу чарівність неосяжного простору, чистота повітря, тиша, степовий аромат – все це охоплює тебе, і ти починаєш розуміти, що можна не тільки жити в цій пустелі, але й любити її».

Ольга Білокопитова народилася в селі Попівка Смілянського району, що на Черкащині. І саме чарівний сільський пейзаж прищепив їй ще з дитинства любов до краси. У Парижі вона писала вірші, займалась живописом і скульптурою. Навіть створила власну виставку живописних і скульптурних творів. Вона була головою «Вільного російського товариства мистецтв» у Парижі, де зустрічалися люди науки та мистецтва, зав’язувались безпосередні знайомства. Багато сім’єю Мечникових було зроблено і для прямої допомоги літераторам і художникам України і Росії. Коли виникло питання про перевезення у 1903 році Михайла Врубеля до однієї із закордонних здравниць, Мечникови, які особисто знали художника, не затрималися з підтримкою.
Маленьку тиху Попівку Мечников дуже любив. Уперше сюди він приїхав у 1875 році, після одруження з Ольгою Білокопитовою. Тут, на пагорбі біля річки Гнилий Ташлик, стояла садиба батьків Ольги Миколаївни. Туди подружжя навідувалося кожного літа. А в 1881 році Ілля Ілліч пішов у відставку, й вони з Ольгою Миколаївною поселилися в маєтку. Вчений обладнав у Попівці лабораторію і власним коштом збудував парафіяльну школу. Вранці він бігав до річки, ходив босим її берегами із сачком у руках, пригощав дітвору цукерками, а малеча носила йому комах та жаб для дослідів. Особливо полюбляв Мечников піші прогулянки околицями села разом із дружиною.

Та в 1902 році подружжя продало маєток, але прожиті там роки обоє згадували ще довго. Через 14 років після від’їзду з маєтку Ілля Ілліч помер від інфаркту. Дітей у них з Ольгою Миколаївною не було. У своєму заповіті Мечников написав: «Я пишу ці рядки, моя люба, тобі одній... Моє перше і найсильніше бажання... щоб ти не впадала у відчай після моєї смерті і не робила нічого такого, що могло б призвести твоє життя і здоров’я до небезпеки. Моя дорога, ненаглядна супутнице, знай, що в мене не було іншого почуття, крім найглибшої і щирої любові і великої поваги. Таких людей, як ти, мало на світі. Та обставина, що я все життя міг багато працювати, значною мірою залежала від тебе. Це сприяло тому, що 41 рік мого життя, проведеного з тобою, я був щасливий. Кажу це від чистого серця і глибоко дякую тобі».

У селі всесвітньо відомий вчений ходив у полотняних штанях та сорочці. Легко знаходив спільну мову із селянами й частенько лікував хворих трударів. І до сих пір ходять легенди про те, як володар Сміли граф Бобринський, сусід Мечникова по маєтку, попросив Іллю Ілліча подивитися когось із його родини. Але коли вчений приїхав до садиби графа в полотняному одязі, то прислуга прийняла його за селянина і не пустила. Це дуже образило Мечникова. Він розвернувся і повернувся в Попівку. А коли Бобринський дізнався про це та просив Іллю Ілліча знову приїхати до нього, Мечников йому відмовив.

Але стосунки між ними залишалися теплими. Коли граф Бобринський відкрив на Смілянщині сім цукрових заводів і розширив площі цукрових буряків, то Мечников долучився до боротьби зі шкідником посівів — довгоносиком. «Спочатку Ілля Ілліч проводив свої досліди в лабораторії, згодом граф Бобринський дозволив йому проводити їх на дослідних полях. Результати виявилися надзвичайно оптимістичними», — писала про той час Ольга Миколаївна. За її спогадами, в 1883 році Мечников створив на Смілянському цукрозаводі виробництво з розведення культури грибка мускардини для зараження ним шкідливих комах. Згодом цей новий спосіб боротьби зі шкідником почали застосовувати по всій Росії.

Саме в Попівці вчений здійснив і відкриття в галузі фагоцитозу. Своїми дослідами Мечников довів здатність клітин знищувати в організмі шкідливі речовини та мікроби, за що згодом і одержав Нобелівську премію, також і завдяки важкій праці і допомозі коханої дружини. У виборі подруги життя Ілля Ілліч не помилився. Ольга Миколаївна зробила все, щоб він міг цілком віддатися служінню науці. Зі свого боку Мечников допоміг Ользі Білокопитовій досягти того, про що вона мріяла в юності: займатися мистецтвом і наукою, а не бути просто домогосподаркою.

Це була справжня «друга половинка», про яку так часто мріють чоловіки. Вони майже не розлучалися. Але коли Ілля Ілліч був у від’їзді, то щодня писав коханій листи. «Твій спокій для мене дорожчий за все на світі. Не ляжу спати, допоки не поговорю у листах із моєю коханою дитинкою. Як ти бабайкала і як себе почуваєш, рідна? Здається, цілий вік минув з часу мого від’їзду, а між тим — всього лише четверта доба».

Свою дружину Ілля Мечников просто таки обожнював. В іншому листі він пише: «Тепер, незважаючи на безліч справ, неймовірно гнітить нудьга, і я так прагну до своєї пречудової, божественної дівчинки, то що ж буде, якщо раптом замети завадять виїхати своєчасно або, що ще гірше, якщо прийдеться чекати де-небудь на проміжній станції, хоч би і в незмінному Єлизаветграді? Сніг сипле, не перестаючи, і сьогоднішня пошта вже не прийшла, застрягнувши, мабуть, десь у дорозі. Схоже, і ти, моє рідне біднятко, хвилюватимешся, особливо якщо не будеш акуратно отримувати листи. Міцно, міцно обіймаю і цілую свою милу дівчинку, котру дуже прошу глядітися. Я дуже, дуже сильно і глибоко люблю тебе».

І саме через неї у 1880 році Мечников удруге вчинив відчайдушну спробу самогубства. Це трапилося, коли Ольга захворіла на тиф і лікарі заявили, що її стан майже безнадійний. Ілля вирішив також піти з життя, щоб бути з коханою дружиною разом і в смерті. Він добровільно прищепив собі тиф! Але, видно, й сама смерть відступила перед силою такого неземного кохання. Несподівано і Мечников, і Ольга одужали.

Незадовго до смерті Мечников написав: «Моя мати померла у 65 років, батько у 68, брат у 57. Серцева спадковість у мене, безперечно, погана. Тож нехай ті, хто вважає, що за моїми правилами я повинен був би прожити 100 років і більше, «пробачать» мені передчасну смерть з огляду на вищезгадані обставини».

Вони щасливо прожили у шлюбі понад 40 років, та мало хто знає, що найщасливіші свої літа сім’я Мечникових провела у тихому мальовничому селі Попівка Смілянського району, звідки родом Ольга Миколаївна.

Джерела:

1. Електронний ресурс: Режим доступу: http://velykiukrainci.livejournal.com/29651.html

2. Електронний ресурс: Режим доступу: http://www.chitalnya.com/work.php?work=6506