Жіночий простір – воєнний час: арт філософія

«Жіночий простір — воєнний час» — це назва виставкового проєкту, що організовано Дирекцією художніх виставок спільно з Черкаським художнім музеєм. Його кураторкою є відома мистецтвознавиця — Ольга Говдя.

У єдиному виставковому просторі вона об’єднала твори 11-ти жінок-художниць у часі російсько-української війни 2014–2024 рр. Відкриття виставки було присвячене річниці Незалежності України. У третій рік повномасштабного вторгнення ми маємо можливість відстежити ціннісні зміни, появу нових колективних символів. Війна змінила нашу свідомість та ставлення до світу. Особливої актуальності набуває проблема ментального здоров’я з акцентуванням на якості стійкості та витривалості.

Одним з важливих завдань Національної програми підтримки ментального здоров’я є пошук шляхів надання психологічної допомоги та профілактики емоційних розладів. Ця ініціатива в умовах війни по-новому розкривається у роботі театрів, музеїв, творчих центрів тощо.

Тема ментального здоров’я у мистецтві не є новою. Ще у 1945 році Адріан Хілл — лікар, художник і педагог — у книзі «Мистецтво проти хвороб» запровадив метод оздоровлення за допомогою творчого самовираження. Сьогодні сприймання художніх творів також стає мистецтвом, екзистенційним простором свободи у пошуках істини. Маємо сказати, що виставка творів талановитих жінок-художниць виступає як простір духовної терапії. Оксана Одайник, Дарія Добрякова, Марта Базак, Катерина Косьяненко, Ніна Бондаренко, Анна Духовична, Ірина Єремеєва, Ніна Бондаренко, Тамара Гержан, Ольга Карпенко, Юлія Скрипка, Ірина Ситник візуально розкривають різні аспекти буття та рефлексії війни. Виставка показала, що на третьому році війни почуття українців стають більш гострими, пронизливими, реальність війни більш контрастною (Марта Базак «Тривога» 2024 р.; Оксана Одайник «Думи мої, думи мої» 2024 р.; Оксана Одайник «Без тебе» 2024 р.). Образи воїнів-захисників — це вже не узагальнені образи, а конкретні люди, які щоденно тримають небо над Україною (Дарія Добрякова «З нами комбат» 2018 р.; Ольга Карпенко «Перед світанком» 2023 р.; Ольга Карпенко «Добрий вечір» 2023 р.). Так само актуально й боляче звучать теми втрати рідної домівки, евакуації-переселення, напруженого очікування з дитиною в укритті (Юлія Скрипка «Біженці» 2022 р.; Оксана Одайник. З триптиха «Незламні» 2023 р.). У багатьох роботах виставки є особлива гіркота війни, вона змушує прийняти свою моторошну сутність, нав’язати свою реальність у зміні природного ходу подій. Але поряд — надія, життя продовжується, проростає, природа і квіти наче переходять із душі прямо на полотно (Катерина Косьяненко «Квіти на червоному столі» 2024 р.; Ірина Ситник «Амариліст» 2024 р.; Ірина Єремеєва «Лоза» 2015 р.; Ірина Ситник «Київ весною. Весна розливається містом» 2019 р.). Ці природні образи є втіленням родових енергій, краси та сили, утвердженням неперервності руху, сили змін, сили трансформації, які так необхідні нині, щоб вийти з позачасової застиглості травми війни. Попри часом моторошні образи виставка транслює духовну витривалість нації, непереборну віру у добро. У мистецтві зцілює те, що пробуджує свідомість і надихає.

Запрошуємо у простір мистецьких інтуїцій! Жіноче сприймання світу й у найскрутніші часи прагне до балансу. Виставка розкриває прості істини, дає відповіді на запитання, створює нові колективні символи і обереги.

Ольга Карпенко «Перед світанком» 2023 р., полотно, олія