Мова
Мова
Викладачка Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, футболістка та фітнес-тренерка Вікторія Супрунович розповіла в інтерв’ю спортивному інтернет-виданню «Табло», як їй вдається поєднувати любов до науки та спорту.
— Ви були футболісткою, як так сталось?
— У моїй сім’ї спеціально ніхто спортом не займався, а батько взагалі не любив футбол. Але у років 10 я почала дивитись футбол по телевізору і закохалась в «Динамо» Київ, почала збирала наліпки з гравцями та вирізки з газет про них. Грала у футбол на уроках фізкультури з хлопцями. Потім у сусідній школі відкрилась секція з футболу для дівчат — я прийшла і залишилась на все життя.
— Потім Ви стали футбольною тренеркою?
— Так, з команди, у якій я грала, пішов спонсор, а потім і тренер. Колектив був на межі розпаду. Тоді ми з дівчатами, які тренувались все життя у футболі, вирішили, що не можна втрачати єдину в місті команду і створили футбольний клуб «Енергія». Так ми з моїми подругами почали вчитись організовувати команду: тренували, шукали спонсорів, зали для тренувань та інвентар, робили рекламу та вперше самостійно заявились на чемпіонат України. Той час нас багато навчив і ми створили справді сильну команду, а молоді дівчата почали потрапляти в збірну України.
— На цьому Ви не зупинились і почали працювати в ЧНУ?
— Завершуючи навчання в університеті, я уявляла своє життя тільки в цій сфері. Оскільки я завжди цікавилась професійною складовою спорту та науковими дослідженнями, мене запросили працювати на кафедру спортивних ігор. Працюю на ній вже 12 років на посаді доцента.
— Окрім цього Ви кандидат наук?
— Я розумію, що не всім тренерам потрібно обов’язково захищати дисертацію і писати наукові статті. Багато хто говорить, що практика- найголовніше. Але я вважаю, що наукові знання допомагають мені бути кваліфікованішою, вчать знаходити дійсно працюючі методики і при цьому не заважають мати багато практики та досвіду.
Повну версію інтерв’ю читайте на сайті спортивного інтернет-порталу «Табло».
Джерело: «Табло»
— Ви були футболісткою, як так сталось?
— У моїй сім’ї спеціально ніхто спортом не займався, а батько взагалі не любив футбол. Але у років 10 я почала дивитись футбол по телевізору і закохалась в «Динамо» Київ, почала збирала наліпки з гравцями та вирізки з газет про них. Грала у футбол на уроках фізкультури з хлопцями. Потім у сусідній школі відкрилась секція з футболу для дівчат — я прийшла і залишилась на все життя.
— Потім Ви стали футбольною тренеркою?
— Так, з команди, у якій я грала, пішов спонсор, а потім і тренер. Колектив був на межі розпаду. Тоді ми з дівчатами, які тренувались все життя у футболі, вирішили, що не можна втрачати єдину в місті команду і створили футбольний клуб «Енергія». Так ми з моїми подругами почали вчитись організовувати команду: тренували, шукали спонсорів, зали для тренувань та інвентар, робили рекламу та вперше самостійно заявились на чемпіонат України. Той час нас багато навчив і ми створили справді сильну команду, а молоді дівчата почали потрапляти в збірну України.
— На цьому Ви не зупинились і почали працювати в ЧНУ?
— Завершуючи навчання в університеті, я уявляла своє життя тільки в цій сфері. Оскільки я завжди цікавилась професійною складовою спорту та науковими дослідженнями, мене запросили працювати на кафедру спортивних ігор. Працюю на ній вже 12 років на посаді доцента.
— Окрім цього Ви кандидат наук?
— Я розумію, що не всім тренерам потрібно обов’язково захищати дисертацію і писати наукові статті. Багато хто говорить, що практика- найголовніше. Але я вважаю, що наукові знання допомагають мені бути кваліфікованішою, вчать знаходити дійсно працюючі методики і при цьому не заважають мати багато практики та досвіду.
Повну версію інтерв’ю читайте на сайті спортивного інтернет-порталу «Табло».
Джерело: «Табло»