Мова
Мова
12 березня 2016 р. о 13.00 відбулася подіумна дискусія на тему:
«ЖІНКИ В ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ: «ЗА» І «ПРОТИ»
Геополітичні виклики та силові загрози, міжцивілізаційні та ціннісні конфлікти, глобалізаційні та інтеграційні процеси, якими охоплений сучасний світ, вкотре диктують потребу вироблення соціальних практик взаємодії громадянського суспільства, що першочергово страждає від негативних наслідків подібних протистоянь та явищ. Суб’єктами такої взаємодії стають соціальноактивні групи населення та окремо взяті громадяни – небайдужі до всього, що відбувається в сьогоднішніх реаліях. Адже від їхньої громадянської позиції значною мірою залежать наше завтрашнє життя, майбутнє прийдешніх поколінь та перспективи людства загалом.
Не залишається осторонь цих проблем українське жіноцтво, яке постійно заявляє про необхідність дотримання принципу гендерної рівності при обговоренні та вирішенні суспільно значущих та недостатньо визначених юридично питань. Одне із них – служба жінок в Збройних Силах України.
Українські жінки у складі добровольчих батальйонів, Національної гвардії та Збройних сил України беруть активну участь у вирішенні військового конфлікту на Сході України. Та чи потрібні жінки в українській армії? Чи варто жінкам-військовослужбовцям довіряти керівні посади в армії? Наскільки доречною буде участь жінок в бойових підрозділах? Яке майбутнє чекає на жінку, яка отримала тяжке бойове поранення або стала інвалідом?
Відповіді на ці та безліч інших спірних питань намагались віднайти члени дискусійного клубу «Паритет», створеного на базі Центру гендерних досліджень та комунікацій.
Тема подіумної дискусії «Жінки в Збройних Силах України: «За» і «Проти», яка відбулася 11 березня 2016 р., виникла не випадково. Вона стала логічним продовження фотовиставки «Жінки і конфлікт в Україні» та важливої в сучасних умовах проблеми, обговорюваної під час круглого «Жінка і силові загрози в сучасному світі». Заходи відбулися на початку лютого цього року.
Учасники подіумної дискусії, що відбулась за участю співробітниць Центру та студентів ННІ економіки та права, магістрів ННІ історії та філософії, аргументовано й переконливо обстоювали власну позицію щодо доречності і спроможності служби жінки в армії.
Теми «жінка в армії» та «жінка на війні» доволі дискусійні. Дотепер існують стереотипи про непотрібність жінки на війні, про те, що захищати й охороняти – це покликання чоловіків.
Більшість аргументів тримаються на твердженні, що жінки є фізично слабшими, і неефективно діють у бойовій ситуації. Хоча численні дослідження, як зазначила Олена Осадча, переконливо свідчать про те, що, незважаючи на об’єктивну фізичну слабкість порівняно з чоловіком, жінки більш витривалі, при тривалих навантаженнях можуть, наприклад, довше залишатися на дистанції та продовжувати біг.
Олексій Шульженко впевнений, що жінці не місце в армії, оскільки її призначення полягає зовсім в іншому: кохати, народжувати, прикрашати. Тому зміна моделі жіночої поведінки може негативно позначитися на долях усіх учасників суспільного життя, на родинах, на дітях.
Марина Мазур палко переконувала присутніх у доцільності руйнування архетипів стосовно соціальних ролей жінки та чоловіка, які сьогодні не обумовлюються ані професією, ані сімейними та батьківськими обов’язками, ані особистими вподобаннями.
Владислав Чварков продемонстрував тверду непохитність щодо визначення ролі й місця жінки в сучасному житті. Він упевнений, у тому, що жінка – це мати, берегиня, красуня. Тому армія і жінка – взаємовиключні категорії.
Зі здобуттям незалежності українська армія постійно збільшувала кількість жінок-військовослужбовців, які проходили службу за контрактом. Станом на 2015 р. у лавах Збройних Сил України налічувалося майже 1,5 тисячі жінок-офіцерів та близько 14,5 тисяч жінок-сержантів і солдатів військової служби за контрактом. Згідно зі статистикою Міністерства оборони України, кожен п’ятий військовослужбовець в Україні був жінкою, а українська армія вважається однією з найфемінізованих у Європі. Проте, на жаль, кількість жінок зовсім не означає рівні можливості та рівний доступ до всіх посад в армії.
Деякими учасниками висловлювалася думки про доцільність врахування тенденції до зростання чисельності офіцерів-жінок у лавах Збройних Сил України та про необхідність вжиття комплексних заходів щодо вирішення питань проходження служби жінками-військовослужбовцями, що дозволило б в подальшому надати їм більше можливостей розвивати свою військову кар’єру, ефективніше використовувати свій потенціал. Тому забезпечення належної ролі жінки є питанням комплексним та суспільно важливим. Забезпечення рівності чоловіків і жінок у війську є одним з головних питань функціонування Збройних Сил України в контексті демократичного розвитку України.
По закінченню дискусії проводилося голосування. Його результати довели, що не зважаючи на приблизно рівне представництво жінок і чоловіків в аудиторії, вона висловилась більшістю голосів «За».
Матеріали надала: доц. Инна Лубко.
«ЖІНКИ В ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ: «ЗА» І «ПРОТИ»
Геополітичні виклики та силові загрози, міжцивілізаційні та ціннісні конфлікти, глобалізаційні та інтеграційні процеси, якими охоплений сучасний світ, вкотре диктують потребу вироблення соціальних практик взаємодії громадянського суспільства, що першочергово страждає від негативних наслідків подібних протистоянь та явищ. Суб’єктами такої взаємодії стають соціальноактивні групи населення та окремо взяті громадяни – небайдужі до всього, що відбувається в сьогоднішніх реаліях. Адже від їхньої громадянської позиції значною мірою залежать наше завтрашнє життя, майбутнє прийдешніх поколінь та перспективи людства загалом.
Не залишається осторонь цих проблем українське жіноцтво, яке постійно заявляє про необхідність дотримання принципу гендерної рівності при обговоренні та вирішенні суспільно значущих та недостатньо визначених юридично питань. Одне із них – служба жінок в Збройних Силах України.
Українські жінки у складі добровольчих батальйонів, Національної гвардії та Збройних сил України беруть активну участь у вирішенні військового конфлікту на Сході України. Та чи потрібні жінки в українській армії? Чи варто жінкам-військовослужбовцям довіряти керівні посади в армії? Наскільки доречною буде участь жінок в бойових підрозділах? Яке майбутнє чекає на жінку, яка отримала тяжке бойове поранення або стала інвалідом?
Відповіді на ці та безліч інших спірних питань намагались віднайти члени дискусійного клубу «Паритет», створеного на базі Центру гендерних досліджень та комунікацій.
Тема подіумної дискусії «Жінки в Збройних Силах України: «За» і «Проти», яка відбулася 11 березня 2016 р., виникла не випадково. Вона стала логічним продовження фотовиставки «Жінки і конфлікт в Україні» та важливої в сучасних умовах проблеми, обговорюваної під час круглого «Жінка і силові загрози в сучасному світі». Заходи відбулися на початку лютого цього року.
Учасники подіумної дискусії, що відбулась за участю співробітниць Центру та студентів ННІ економіки та права, магістрів ННІ історії та філософії, аргументовано й переконливо обстоювали власну позицію щодо доречності і спроможності служби жінки в армії.
Теми «жінка в армії» та «жінка на війні» доволі дискусійні. Дотепер існують стереотипи про непотрібність жінки на війні, про те, що захищати й охороняти – це покликання чоловіків.
Більшість аргументів тримаються на твердженні, що жінки є фізично слабшими, і неефективно діють у бойовій ситуації. Хоча численні дослідження, як зазначила Олена Осадча, переконливо свідчать про те, що, незважаючи на об’єктивну фізичну слабкість порівняно з чоловіком, жінки більш витривалі, при тривалих навантаженнях можуть, наприклад, довше залишатися на дистанції та продовжувати біг.
Олексій Шульженко впевнений, що жінці не місце в армії, оскільки її призначення полягає зовсім в іншому: кохати, народжувати, прикрашати. Тому зміна моделі жіночої поведінки може негативно позначитися на долях усіх учасників суспільного життя, на родинах, на дітях.
Марина Мазур палко переконувала присутніх у доцільності руйнування архетипів стосовно соціальних ролей жінки та чоловіка, які сьогодні не обумовлюються ані професією, ані сімейними та батьківськими обов’язками, ані особистими вподобаннями.
Владислав Чварков продемонстрував тверду непохитність щодо визначення ролі й місця жінки в сучасному житті. Він упевнений, у тому, що жінка – це мати, берегиня, красуня. Тому армія і жінка – взаємовиключні категорії.
Зі здобуттям незалежності українська армія постійно збільшувала кількість жінок-військовослужбовців, які проходили службу за контрактом. Станом на 2015 р. у лавах Збройних Сил України налічувалося майже 1,5 тисячі жінок-офіцерів та близько 14,5 тисяч жінок-сержантів і солдатів військової служби за контрактом. Згідно зі статистикою Міністерства оборони України, кожен п’ятий військовослужбовець в Україні був жінкою, а українська армія вважається однією з найфемінізованих у Європі. Проте, на жаль, кількість жінок зовсім не означає рівні можливості та рівний доступ до всіх посад в армії.
Деякими учасниками висловлювалася думки про доцільність врахування тенденції до зростання чисельності офіцерів-жінок у лавах Збройних Сил України та про необхідність вжиття комплексних заходів щодо вирішення питань проходження служби жінками-військовослужбовцями, що дозволило б в подальшому надати їм більше можливостей розвивати свою військову кар’єру, ефективніше використовувати свій потенціал. Тому забезпечення належної ролі жінки є питанням комплексним та суспільно важливим. Забезпечення рівності чоловіків і жінок у війську є одним з головних питань функціонування Збройних Сил України в контексті демократичного розвитку України.
По закінченню дискусії проводилося голосування. Його результати довели, що не зважаючи на приблизно рівне представництво жінок і чоловіків в аудиторії, вона висловилась більшістю голосів «За».
Матеріали надала: доц. Инна Лубко.