Творча зустріч з художником Олександром Шепеньковим та обговорення його виставки "…Можу бути"

Учасники зустрічі: студенти та випускники ННІ історії і філософії, ННІ економіки та права Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького.

Організатори: Пушонкова Оксана Анатоліївна, Шевченко Зоя Володимирівна, кандидати філософських наук, доценти кафедри філософії та релігієзнавства ЧНУ ім.Б.Хмельницького.

Модератор: Пушонкова Оксана Анатоліївна.

24 березня 2017 року в Черкаському обласному художньому музеї об 11.00 відбулася творча зустріч студентської молоді з відомим художником Олександром Шепеньковим та обговорення його виставки «…Можу бути». Олександр – художник з самобутньою манерою та жагою до експериментування. Учасники заходу мали можливість задати питання автору неоднозначно інтерпретованих картин стосовно природи абстрактного мистецтва, меж естетичної провокації у його творчості, формування «почерку» майстра та джерел натхнення.

У який спосіб вдається художнику порушити рівновагу існуючого, «прорвати блокаду анестезії світу»?, можливо стало більш зрозумілим завдяки відповідям художника на запитання.

Якою є місія художника в сучасному глобальному цифровому просторі культури?

Опановувати практики креативного мислення, не обмежуючись напрямами та стилями. У цьому істинна сутність творчості, хоча я часто чую звинувачення саме в своїй прихильності до абстрактного мистецтва – це для мене є прийнятним. Я хотів би, щоб критикували абстракціонізм.

Вас часто позиціонують як експериментатора у мистецтві. Чи могли б Ви назвати себе концептуалістом?

Я не концептуаліст. Основа моєї творчості – спонтанність, картини я створюю завдяки невимушеній активності, коли «відпускаю» себе. Якщо хочеш щось придумати, «вимкни» свідомість, тоді й з᾿явиться нове. Нове виникає там – де хаос, що є по суті умовою створення нового упорядкованого Всесвіту.

Ваше ставлення до жорстких форм концептуалізму, на кшталт зім᾿ятого одноразового стаканчика у кутку зали, або залізного штиря у пінопласті, які нам пропонують осмислити як мистецтво?

Я ставлюся до цього спокійно. Це інновації, спроби презентувати щось нове, до цього невідоме. Я завжди за нове.

Що для Вас ближче, відчуття себе епатажним художником-провокатором, або намагання усунути себе з творчого процесу й спостереження з глядачами разом за результатами власної творчості?

Точно – я не відчуваю себе епатажним художником. Скоріш намагаюся віднайти закони творення з хаосу нової структури, яку потім відшліфовую. Звісно, я не все бачу в своїх картинах, що може побачити глядач.

Художник має бути голодним, тобто мати певну нестачу – це моє переконання. Якщо в нього все гаразд – це означає, що в нього немає жаги до творчості, або творчість носить комерційний характер. Сьогодні особливо є помітною ця тенденція – комерціалізація мистецтва, робота на актуальні запити публіки.

Найперша Ваша серйозна робота?

Скоріш за все, це реалістична робота, етюд, потім абстракція, я вже не пам᾿ятаю, - можливо – ось ці серветки (вказує на одну з картин).

Прокоментуйте вислів Поля Валері «Нині надто важко художнику вгадати, чого хоче оточення, але перемагає той художник, який сьогодні презентує те, чого усім захочеться завтра». Чого ж глядачеві захочеться завтра?

Я про це не думаю. Я не працюю на завтра, так само, як я не прагну створювати враження, для мене головне – спостерігати народження нового, результату спонтанної творчості (недаремно виставка має назву «…можу бути»).

Мабуть «метафізичне буркотіння» стосовно абстрактного мистецтва залишилося у минулому, сьогодні право бути абстракції є незаперечним. Історично це мистецтво склалося з багатьох творчих «почерків». Ф.Купка, В.Кандинський, П.Модріан, Д.Поллок – мотиви творчості кожного з них ми при бажанні можемо знайти у Олександра Шепенькова. Проте його творчість вирізняється самобутньою манерою – адже його цікавлять не стільки об᾿єкти, скільки відносини між ними, стани й процеси: плинність часу, взаємопоглинання, взаємовідштовхування, взаємне тяжіння, дифузія тощо. Сприймаючи картини Олександра, розумієш, що стосунки між людьми теж будуються за певними математичними законами. Згадаймо творчість німецького художника й дизайнера Антона Штанковського, який намагався фрактальними засобами передати складні ідеї. Ми ж маємо можливість спостерігати фрактальні ремінісценції в багатьох живописних роботах О.Шепенькова. Ще Леонардо да Вінчі писав про необхідність художника звернутися до геометрії природи, звивин волосся, річок, образів попелу, хмар тощо. В паралелі між математикою і мистецтвом криються коріння того, що абстрактні картини схожі на фрактали. Сьогодні, у час біотехнологій і нанотехнологій, наука занурюється у мікро-світ, образи якого також мають фрактальну природу – самоподібних структур, так звані «біоморфні абстракції», про які писав ще Мейєр Шапіро у 1937 році. Абстрактне зображення може бути як збільшеною копією реальності, так і зменшеною. Те, що ми бачимо під мікроскопом – та картини галактик у телескопі – реальність, мову якої ми прагнемо зрозуміти, образи – в яких ми прагнемо побачити себе.

Саме тому вже після завершення зустрічі студенти довго не розходилися, вглядаючись в картини Олександра Шепенькова. Адже, як не дивно це прозвучить, Олександр – творець абстракції, наближеної до життя…

Більше фото ТУТ.

О.А.Пушонкова