Мова
Мова
Найкраща маска,
яку ми можемо надіти –
це наше особисте обличчя
(Ф. Ніцше)
Продовжуємо досліджувати архетипи.
5 - 12 червня в Черкаському обласному художньому музеї відбувалися інтерактивні зустрічі з арт-практикою, які було присвячено архетипу Маски. Говорили про культурне значення маски та її метафоричні змісти. Здавна маска є вмістилищем могутніх сил, в ній знаходили відображення уявлення про Добро і Зло, про світобудову і Космос. Маска – невід’ємна частина театру і карнавалу.
Дізнавалися про основні функції маски, які дозволяють людині через різні соціальні ролі адаптуватися до соціуму. Говорили про зв’язок маски з рисами характеру, про фізіогномічні прояви маски на обличчі. В культурі маска – це зримий символ, в психологічному значенні вона є невидимою, проте ми її бачимо як те, за допомогою чого людина приховує певні емоції і почуття. Часто від самої себе. Маска – яскрава метафора не лише захисної поведінки на момент «тут і тепер», а й усіх пережитих подій та ставлення до життя в цілому. Наприклад, обличчя дуже старої людини часто містить різко виражений візуальний каркас її характеру і світогляду, як вони складались протягом життя.
Психологічна маска виконує конструктивну роль, якщо вона є керованим способом адаптації у соціумі. Проте, коли маска «приростає» і набуває статусу обличчя, коли ми перестаємо її усвідомлювати – тоді про її існування свідчать лише апатія, відсутність ресурсних станів, невдоволення своїм життям без видимих на те причин.
У роботі полтавського художника Лева Маркосяна «Жінка у капелюсі», з постійної експозиції Черкаського обласного художнього музею, зображено певний внутрішній стан жінки, який наче не проявляється на обличчі, проте має вираження у будь-якому елементі картини. Л. Маркосян – художник, який завжди звертається до лакун пам’яті, намагається зобразити і в абстракції, і в своїх напівфігуративних роботах певну історію життя, сюжет, характер, карту емоцій і почуттів людини. За тим, що не є з першого погляду виразним, ми бачимо глибину і суперечливість внутрішнього світу. Доречі в маскотерапії інтроверти більш схильні розмальовувати внутрішню частину маски, адже внутрішній світ для них більш значущий і це те, про що напевно добре відомо.
В арт-практиці з елементами гри кожен створив свою маску та розкрив її функції з точки зору контакту з реальністю, розглянув як сховище тих частин нашого «Я», які відчувають небезпеку. Усвідомити ці частини, доторкнутися до причин своїх страхів спробували через зворотній зв’язок між учасниками заходу, що сприяло позбавленню від деяких ілюзій стосовно себе. Знаходили шляхи до вираження власних ресурсних станів.
Куратор: Оксана Пушонкова
Оксана Пушонкова
5 - 12 червня в Черкаському обласному художньому музеї відбувалися інтерактивні зустрічі з арт-практикою, які було присвячено архетипу Маски. Говорили про культурне значення маски та її метафоричні змісти. Здавна маска є вмістилищем могутніх сил, в ній знаходили відображення уявлення про Добро і Зло, про світобудову і Космос. Маска – невід’ємна частина театру і карнавалу.
Дізнавалися про основні функції маски, які дозволяють людині через різні соціальні ролі адаптуватися до соціуму. Говорили про зв’язок маски з рисами характеру, про фізіогномічні прояви маски на обличчі. В культурі маска – це зримий символ, в психологічному значенні вона є невидимою, проте ми її бачимо як те, за допомогою чого людина приховує певні емоції і почуття. Часто від самої себе. Маска – яскрава метафора не лише захисної поведінки на момент «тут і тепер», а й усіх пережитих подій та ставлення до життя в цілому. Наприклад, обличчя дуже старої людини часто містить різко виражений візуальний каркас її характеру і світогляду, як вони складались протягом життя.
Психологічна маска виконує конструктивну роль, якщо вона є керованим способом адаптації у соціумі. Проте, коли маска «приростає» і набуває статусу обличчя, коли ми перестаємо її усвідомлювати – тоді про її існування свідчать лише апатія, відсутність ресурсних станів, невдоволення своїм життям без видимих на те причин.
У роботі полтавського художника Лева Маркосяна «Жінка у капелюсі», з постійної експозиції Черкаського обласного художнього музею, зображено певний внутрішній стан жінки, який наче не проявляється на обличчі, проте має вираження у будь-якому елементі картини. Л. Маркосян – художник, який завжди звертається до лакун пам’яті, намагається зобразити і в абстракції, і в своїх напівфігуративних роботах певну історію життя, сюжет, характер, карту емоцій і почуттів людини. За тим, що не є з першого погляду виразним, ми бачимо глибину і суперечливість внутрішнього світу. Доречі в маскотерапії інтроверти більш схильні розмальовувати внутрішню частину маски, адже внутрішній світ для них більш значущий і це те, про що напевно добре відомо.
В арт-практиці з елементами гри кожен створив свою маску та розкрив її функції з точки зору контакту з реальністю, розглянув як сховище тих частин нашого «Я», які відчувають небезпеку. Усвідомити ці частини, доторкнутися до причин своїх страхів спробували через зворотній зв’язок між учасниками заходу, що сприяло позбавленню від деяких ілюзій стосовно себе. Знаходили шляхи до вираження власних ресурсних станів.
Куратор: Оксана Пушонкова
Оксана Пушонкова