Є певна закономірність руху до креолізації у ХХ ст. Зокрема, комікс – ключ до розуміння кіно і телебачення, а «телебачення з його синкретизмом сприйняття і установкою на колективізм готує рекламу» (Павлова О., Тормахова А. Візуальні практики та комунікація, 2018). Відбувається формування нової комунікативної культури. Інтернет-мем постає як феномен медійної комунікації, що має свою самобутність і оригінальність, при цьому він «максимально використовує потенціал своїх попередників: абсурдність карикатури, наочність плаката, серійність коміксу, проте є самодостатнім видом креолізованого тексту» (Павлова О., Тормахова А. Візуальні практики та комунікація, 2018).
Мем – це ідея, образ, який транслюється від однієї людини до іншої як певний синкрет з різних знакових систем, поєднує вербальні і невербальні засоби, і який має здатність змінюватися усередині носія.
Зудар візуальних і вербальних контекстів у мемах, демотиваторах та «фотожабах» потребує почуття гумору та гнучкості мислення. важливо відійти від сучасного споживацького розуміння мему, адже мем не просто смішна картинка, він втілює певну культурну ідею, актуалізує процеси словотворення і формотворчості на гранях різних медіа. Часто він утворюється на спротиві певним світоглядним стандартам і несе в собі нове знання.
Меми поширюються засобами миттєвого передання від однієї свідомості до іншої, і з великої кількості мемів (копій) «перемагають» ті, що стали своєрідними «реплікаторами» (з набутою здатністю створю
вати найбільшу кількість власних копій). Дослідники мемів Р. Докінз та Р. Броуді проводять аналогії між мемом і генами, розмірковують (в дусі медіа-археології) про перші меми, що були пов’язані з інстинктами самозбереження та сексуальним інстинктом. Такі меми поширювалися швидше за решту, адже їх було включено до програм соціалізації і транслювання образів у часі і просторі. На основі передання мемів вибудовується не так спільна універсальна візуальна мова, як спільні смисли, що їх передає мем. Це є актуальним у вивченні новітніх форм колективного досвіду.
Оксана Пушонкова
Архаїзація візуальності в естетичних практиках Постсучасності.
Черкаси : ФОП Гордієнко, 2018. 372 с. (фрагменти)
Мем – це ідея, образ, який транслюється від однієї людини до іншої як певний синкрет з різних знакових систем, поєднує вербальні і невербальні засоби, і який має здатність змінюватися усередині носія.
Зудар візуальних і вербальних контекстів у мемах, демотиваторах та «фотожабах» потребує почуття гумору та гнучкості мислення. важливо відійти від сучасного споживацького розуміння мему, адже мем не просто смішна картинка, він втілює певну культурну ідею, актуалізує процеси словотворення і формотворчості на гранях різних медіа. Часто він утворюється на спротиві певним світоглядним стандартам і несе в собі нове знання.
Меми поширюються засобами миттєвого передання від однієї свідомості до іншої, і з великої кількості мемів (копій) «перемагають» ті, що стали своєрідними «реплікаторами» (з набутою здатністю створю
вати найбільшу кількість власних копій). Дослідники мемів Р. Докінз та Р. Броуді проводять аналогії між мемом і генами, розмірковують (в дусі медіа-археології) про перші меми, що були пов’язані з інстинктами самозбереження та сексуальним інстинктом. Такі меми поширювалися швидше за решту, адже їх було включено до програм соціалізації і транслювання образів у часі і просторі. На основі передання мемів вибудовується не так спільна універсальна візуальна мова, як спільні смисли, що їх передає мем. Це є актуальним у вивченні новітніх форм колективного досвіду.
Оксана Пушонкова
Архаїзація візуальності в естетичних практиках Постсучасності.
Черкаси : ФОП Гордієнко, 2018. 372 с. (фрагменти)
" data-image="/storage/app/uploads/public/5ed/4fb/150/5ed4fb1509a35637608946.png" data-services="vkontakte,facebook,odnoklassniki,gplus,twitter">