Логотерапія мистецтвом: Обличчя

Найбільш таємнича частина нашого тіла – обличчя. Адже ми ніколи не бачимо своє обличчя (лише у дзеркалі). Безпосередньо його бачать лише інші люди. Сучасна людина сприймає обличчя Іншого як еквівалент внутрішньої духовної сутності. Але так було не завжди. Згадаймо, що невеличкі статуетки Великої Матері, так звані «палеолітичні Венери», які присутні майже в усіх археологічних культурах, часто не мали обличчя. І це не тому, що тогочасні майстри не вміли його зображувати, а тому, що воно не було цінністю, яку варто було на той час усвідомлювати. Проте в цих образах було підкреслено груди і стегна, адже жінка в архаїчних культурах передусім дає життя і тримає на собі біоконтур виживання. Історично людина поступово усвідомлювала обличчя як носій внутрішньої духовної цілісності. Відома ілюстрація: якось європейці, що відкрили Америку, спитали індіанця, чи не соромиться він свого оголеного тіла і почули відповідь: «Ви ж не соромитеся обличчя, а у нас обличчя – усе тіло». Отже, людина йшла до усвідомлення культурної ролі обличчя багато століть і зараз воно маркує увесь феномен тілесності. Мабуть, тому сьогодні ми знов повертаємось до тіла і тілесності, які стають базовими поняттями культури ХХ століття. У сучасному урбаністичному соціумі людина, яка постійно «тримає обличчя» та переживає про його втрату, має пригадати досвід цілісності свого тіла і, відповідно, цілісності свого «Я». Це стає актуальним в добу панування естетики фрагмента.

З народженням в культурі феномену Особистості репрезентантом суто людських почуттів і емоцій стає обличчя. Художники завжди робили його предметом творчості – адже саме через обличчя можна виразити складні і неоднозначні почуття любові і ненависті, глибокого суму або тихої просвітленої радості, здивування, сумніву, розчарування…

І обличчя, навіть коли ми мовчимо, транслює наші думки про себе і про світ, про життя в цілому.

У фондовій колекції Черкаського обласного художнього музею є картина «Думка» надзвичайно цікавого радянського художника Георгія Меліхова, який суміщав художню творчість з астрономічними дослідженнями. Художню освіту він здобував у Харкові та Києві. До слова, одним з вчителів художника був Федір Кричевський. Георгій Меліхов майстерно висвітлював у своїх полотнах різні грані дійсності: події Другої світової війни, красу української природи, особливості національного характеру тощо. Але незалежно від теми, його картинам притаманний тонкий ліризм, здатність саме через обличчя розкривати найпотаємніші порухи людської душі. Георгій Меліхов усе життя займався астрономією та був активним членом Французького астрономічного товариства. Мабуть, тому він розрізняв фрактальну довершеність Космосу і виразну красу життя окремої людини, яке є не меншою таємницею ніж історія Всесвіту.

Оксана Пушонкова

Меліхов Георгій «Думка», 1974р., картон, олія. Картина знаходиться у фондовій колекції Черкаського обласного художнього музею‌‌