Мова
Мова
Натюрморт це не життя речей, а посилення вашого внутрішнього життя.
Р. Фальк
Ми живемо у світі речей. Вони навколо нас завжди, супроводжують усі наші дії. Художники часто зверталися до зображення побутових речей. «Натюрморт» з французької (nature morte) перекладається – «мертва натура», голландці та німці називають його – «тихе життя» речей.
Коли ми дивимось на натюрморт, то здається, що він є просто майстерною копією окремого фрагмента матеріального світу. Але чи це так?
Грецькі майстри Зевскіс і Пархасій надихали багатьох художників на створення абсолютно достовірних ілюзій реальності, які неможливо відрізнити від оригіналу. Але це не зовсім вірний шлях. Натюрморт – це не просто відтворення буденного життя і повсякденного досвіду.
Ми забуваємо про первинну чарівність речей, яка відкривається саме дитячій свідомості. Згадайте, у дитинстві усі речі навколо нас були живими! Переживання небуденності світу, його чарівності, що є характерним для дитинства, з часом спотворюється.
На думку філософа-релігієзнавця Мірча Еліаде, у давнину світ навколо нас, усе, що нас оточує – дерева, каміння, небесні світила, посуд, одяг, зброя, – були священними. Щоб описати цей досвід, він застосовує поняття «ієрофанія» – прояв священного у чуттєво доступній формі. Для такого бачення світу характерним є гостре переживання його таємничості, як осереддя могутніх сил, з якими людина перебуває в гармонійній єдності. З часом приходить усвідомлення священності самої людини, але згодом, з розвитком наукової картини світу, світ поступово втрачає священний вимір. Як і людина. Речі просто стають артефактами повсякдення.
Наприклад, з розвитком науки ми дізнаємося, що місяць – це лише небесне тіло і більше не вглядаємось з тремтінням в обличчя невідомого божества.
Почуття новизни світу сьогодні властиве хіба що художникам, які своєю творчістю повертають нам смак до життя через речі, можливість переживати неживу річ як живий феномен, що має душу (наприклад, одухотворена річ у голландському натюрморті).
Найбільший парадокс, що у самому визначенні натюрморту закладено ідею чогось неживого. Розуміння натюрморту як свого роду «препарування» дійсності (квіти має бути зрізано, яблука зірвано, дичину вбито) – стає основою його вульгарного трактування. Проте надмірність вітальної сили образів натюрморту має знімати відмінність між живим і неживим. В натюрморті художник концентрує реальність, імпульси життя. Він ізолює предмет не задля його фотографічно точного відтворення, він намагається наче «вилучити» речі з контексту, зі звичного середовища і показати безпосередньо їх автентичну глибину.
Індивідуальність речі розкривається через ієрофанію. Це дозволяє відчувати справжню матеріальність речі, її внутрішню енергетику і присутність. У натюрмортах «зчитуємо» також динаміку взаємодії предметів, їх стикання, перетинання, взаємоперетікання…
Натюрморт показує нам різні варіанти одухотворення предметного світу. Речі буквально оживають в «живих» натюрмортах М. Шагала, Р. Магрітта, Ван Гога, презентують абстрактні поняття простору і часу у Дж. Кіріко, С. Далі, Р. Фалька. Відбувається пошук метафізичної сутності речей та витіснення зображення речі самою річчю (також у П. Сезанна, Дж. Моранді, Дж. Брака, П. Пікассо та ін).
Отже, натюрморт скоріш презентує не неживе, а інші форми життя – життя предметів.
Це спостерігаємо часто у дитячих іграх. Дорослі забувають, що можна уявити себе, наприклад, апельсином та ще написати story від його імені. Легко речі оживлюють творчі люди і їх бачення світу допомагає нам пригадати втрачену магічність ієрофанії.
У збірці Черкаського обласного художнього музею є багата колекція натюрмортів з характерним почуттям кольору, філігранністю зображення. Досить часто через експресію і особливу тактильність «соковитих» образів відбувається яскраве переживання потаємної сутності матеріального світу. Наприклад, натюрморти Максима Гладька.
І нехай місяць є лише небесним тілом, але ми досі не знаємо про нього достатньо, зокрема, що там, на його зворотному боці.
І чи не є мистецтво натюрморту тим, що розкриває нам зворотний бік речей?
Кураторка: Оксана Пушонкова
Ми живемо у світі речей. Вони навколо нас завжди, супроводжують усі наші дії. Художники часто зверталися до зображення побутових речей. «Натюрморт» з французької (nature morte) перекладається – «мертва натура», голландці та німці називають його – «тихе життя» речей.
Коли ми дивимось на натюрморт, то здається, що він є просто майстерною копією окремого фрагмента матеріального світу. Але чи це так?
Грецькі майстри Зевскіс і Пархасій надихали багатьох художників на створення абсолютно достовірних ілюзій реальності, які неможливо відрізнити від оригіналу. Але це не зовсім вірний шлях. Натюрморт – це не просто відтворення буденного життя і повсякденного досвіду.
Ми забуваємо про первинну чарівність речей, яка відкривається саме дитячій свідомості. Згадайте, у дитинстві усі речі навколо нас були живими! Переживання небуденності світу, його чарівності, що є характерним для дитинства, з часом спотворюється.
На думку філософа-релігієзнавця Мірча Еліаде, у давнину світ навколо нас, усе, що нас оточує – дерева, каміння, небесні світила, посуд, одяг, зброя, – були священними. Щоб описати цей досвід, він застосовує поняття «ієрофанія» – прояв священного у чуттєво доступній формі. Для такого бачення світу характерним є гостре переживання його таємничості, як осереддя могутніх сил, з якими людина перебуває в гармонійній єдності. З часом приходить усвідомлення священності самої людини, але згодом, з розвитком наукової картини світу, світ поступово втрачає священний вимір. Як і людина. Речі просто стають артефактами повсякдення.
Наприклад, з розвитком науки ми дізнаємося, що місяць – це лише небесне тіло і більше не вглядаємось з тремтінням в обличчя невідомого божества.
Почуття новизни світу сьогодні властиве хіба що художникам, які своєю творчістю повертають нам смак до життя через речі, можливість переживати неживу річ як живий феномен, що має душу (наприклад, одухотворена річ у голландському натюрморті).
Найбільший парадокс, що у самому визначенні натюрморту закладено ідею чогось неживого. Розуміння натюрморту як свого роду «препарування» дійсності (квіти має бути зрізано, яблука зірвано, дичину вбито) – стає основою його вульгарного трактування. Проте надмірність вітальної сили образів натюрморту має знімати відмінність між живим і неживим. В натюрморті художник концентрує реальність, імпульси життя. Він ізолює предмет не задля його фотографічно точного відтворення, він намагається наче «вилучити» речі з контексту, зі звичного середовища і показати безпосередньо їх автентичну глибину.
Індивідуальність речі розкривається через ієрофанію. Це дозволяє відчувати справжню матеріальність речі, її внутрішню енергетику і присутність. У натюрмортах «зчитуємо» також динаміку взаємодії предметів, їх стикання, перетинання, взаємоперетікання…
Натюрморт показує нам різні варіанти одухотворення предметного світу. Речі буквально оживають в «живих» натюрмортах М. Шагала, Р. Магрітта, Ван Гога, презентують абстрактні поняття простору і часу у Дж. Кіріко, С. Далі, Р. Фалька. Відбувається пошук метафізичної сутності речей та витіснення зображення речі самою річчю (також у П. Сезанна, Дж. Моранді, Дж. Брака, П. Пікассо та ін).
Отже, натюрморт скоріш презентує не неживе, а інші форми життя – життя предметів.
Це спостерігаємо часто у дитячих іграх. Дорослі забувають, що можна уявити себе, наприклад, апельсином та ще написати story від його імені. Легко речі оживлюють творчі люди і їх бачення світу допомагає нам пригадати втрачену магічність ієрофанії.
У збірці Черкаського обласного художнього музею є багата колекція натюрмортів з характерним почуттям кольору, філігранністю зображення. Досить часто через експресію і особливу тактильність «соковитих» образів відбувається яскраве переживання потаємної сутності матеріального світу. Наприклад, натюрморти Максима Гладька.
І нехай місяць є лише небесним тілом, але ми досі не знаємо про нього достатньо, зокрема, що там, на його зворотному боці.
І чи не є мистецтво натюрморту тим, що розкриває нам зворотний бік речей?
Кураторка: Оксана Пушонкова