Мова
11 Лютого

Логотерапія мистецтвом: Авторський міф Євгенії Васильченко

Євгенія Васильченко художниця, яка своєю творчістю спонукає до роздумів про сенс життя, вічність, долю, красу, життєве призначення...

Чорно-білий світ її графічних робіт презентує дивовижно витончені і фантастичні образи, вони є напрочуд метафоричними. Часто візуальна метафора містить в собі кілька взаємопов’язаних образів, за кожним з яких – глибока думка і переживання. Сюжети подій відбуваються наче у космосі внутрішнього світу художниці. Ніжність, витонченість, інтуїтивність образів утворюють ауру унікального жіночого погляду на світ.

Це світ Євгенії Васильченко, її авторський міф, що розгортається у космічних масштабах як альтернативна версія, що сповнена смисловими інверсіями та часом «білими плямами». Тому він наче заворожує своєю загадковістю, але водночас запрошує до роздумів та діалогу.

У 2017 році у Черкаському національному університеті відбувся виставковий проєкт «Філософія любові» на основі графічних робіт і білих віршів Євгенії Васильченко. Цей проєкт надав можливість говорити про наскрізні образи графіки Є. Васильченко у контексті екзистенційних проблем сучасної людини. Сьогодні ми маємо прекрасну книгу видавничого дому Дмитра Бураго «Бризки з намистин» (Київ, 2020), у якій зібрано роботи художниці різних років. Майстерний переклад віршів українською мовою зробила Катерина Грабарєва.

Графічні твори Євгенії не про земне, вони позамежні. Чим більше вдивляєшся в ці образи, тим більш логічним здається їх зв’язок, проте в деяких з них виникає відчуття втрати кодів розкриття їх змісту. Через асоціації та візуальні метафори художниця наче хоче навчити нас «підбирати ключі» до трансцендентного, аби відбувалося поступове розуміння потаємної логіки образів планет, домів, дерев у просторі, позбавленому законів гравітації. Євгенія сміливо зіштовхує потворне і прекрасне, проблематизує тіло і тілесність.

Здається, що художниця хоче скинути пута обмежень, усілякі маски та віднайти за ними істинне, з’ясувати, як можливе життя поза тілом і яким є це життя? Далі Євгенія вирушає у подорож в пошуках одухотвореного тіла.

Це тіло представлено в роботах, де ми бачимо символічні репрезентації образів чоловічого і жіночого. І саме це символічне злиття утворює гармонійний простір початкової андрогінної єдності.

Запрошуємо разом поміркувати над цим….

На фото ілюстрації Є. Васильченко.

Євгенія Васильченко художниця, яка своєю творчістю спонукає до роздумів про сенс життя, вічність, долю, красу, життєве призначення...

Чорно-білий світ її графічних робіт презентує дивовижно витончені і фантастичні образи, вони є напрочуд метафоричними. Часто візуальна метафора містить в собі кілька взаємопов’язаних образів, за кожним з яких – глибока думка і переживання. Сюжети подій відбуваються наче у космосі внутрішнього світу художниці. Ніжність, витонченість, інтуїтивність образів утворюють ауру унікального жіночого погляду на світ.

Це світ Євгенії Васильченко, її авторський міф, що розгортається у космічних масштабах як альтернативна версія, що сповнена смисловими інверсіями та часом «білими плямами». Тому він наче заворожує своєю загадковістю, але водночас запрошує до роздумів та діалогу.

У 2017 році у Черкаському національному університеті відбувся виставковий проєкт «Філософія любові» на основі графічних робіт і білих віршів Євгенії Васильченко. Цей проєкт надав можливість говорити про наскрізні образи графіки Є. Васильченко у контексті екзистенційних проблем сучасної людини. Сьогодні ми маємо прекрасну книгу видавничого дому Дмитра Бураго «Бризки з намистин» (Київ, 2020), у якій зібрано роботи художниці різних років. Майстерний переклад віршів українською мовою зробила Катерина Грабарєва.

Графічні твори Євгенії не про земне, вони позамежні. Чим більше вдивляєшся в ці образи, тим більш логічним здається їх зв’язок, проте в деяких з них виникає відчуття втрати кодів розкриття їх змісту. Через асоціації та візуальні метафори художниця наче хоче навчити нас «підбирати ключі» до трансцендентного, аби відбувалося поступове розуміння потаємної логіки образів планет, домів, дерев у просторі, позбавленому законів гравітації. Євгенія сміливо зіштовхує потворне і прекрасне, проблематизує тіло і тілесність.

Здається, що художниця хоче скинути пута обмежень, усілякі маски та віднайти за ними істинне, з’ясувати, як можливе життя поза тілом і яким є це життя? Далі Євгенія вирушає у подорож в пошуках одухотвореного тіла.

Це тіло представлено в роботах, де ми бачимо символічні репрезентації образів чоловічого і жіночого. І саме це символічне злиття утворює гармонійний простір початкової андрогінної єдності.

Запрошуємо разом поміркувати над цим….

На фото ілюстрації Є. Васильченко.

" data-image="/storage/app/uploads/public/602/50c/7f2/60250c7f263da592513212.jpg" data-services="vkontakte,facebook,odnoklassniki,gplus,twitter">