Мова
Мова
У Черкаському обласному художньому музеї в межах Міжнародної акції «Ніч у музеї» – 2018 у травні відбулося інтерактивне дійство «Чоловік ХХІ ст.» (Центр гендерних досліджень і комунікацій ЧНУ ім. Б. Хмельницького). Тлом заходу, а часом – його фігурою, стала креативна виставка запорізького талановитого художника Павла Пушкаря. Імпровізації з колажними фото та авторською графікою – основа його візуальної естетики останніх років.
Проект, який він презентував у Черкасах має незвичну назву «Матеріали Другої міжнародної конференції з голих мишей». Як він сам пояснює, книга з аналогічною назвою стала у 1978 році переможцем гумористичної премії за саму безглузду назву друкованого видання, хоча у книзі йшлося про доволі серйозні дослідження японськими науковцями лабораторних мишей. Філософію виставки автор розкриває так: «Ми теж ніби лабораторні миші одне для одного і для самих себе: ставимо експерименти інколи вдалі, інколи ні»*. Проте найбільш глибинні смисли його творів розкриваються не одразу, а багато чого залишається загадкою.
Творчість цього вдумливого художника має безліч граней, тому вели мову не лише про архетипи чоловічого та жіночого начал у культурі, але й про сучасне мистецтво, про особливості інтерпретації творів, що відсилають нас до міфологічних сюжетів безпосередньо і «мерехтінь» міфу в історії, літературі та мас-медіа. Художник презентував ускладнену палімпсестну модель візуального, яка є характерною для сучасного світосприймання, в якому ми використовуємо великий арсенал різних режимів зору і бачення.
П. Пушкар познайомив глядача з метамодерністськими візуальними практиками. Він продемонстрував поєднання фотозображення з живописними техніками, в якому вагомою є не так ідея фрагмента (хоча вона також існує), як ідея пошарового накладення різних візуальних кодів і смислових конотацій, що у єдності розкривають унікальну філософію твору («Гільйотина», «Операція Воронова», «Леда», «Мінарет» тощо).
Ми по-іншому починаємо сприймати міфи про Леду і Зевса, Іону й Ахава, Каїна і Авеля, Ахілла і Гектора, Ромео і Джульєтту, жіночі образи Гільйотини, розкриваємо несподівані культурні контексти маловідомих експериментів з ін՚єкціями тестостерону доктора Воронова… Ці та інші ідеї презентовано у візуальних синкретах, у культурно-мистецьких реінтерпретаціях, що потребують не лише «інтелектуального дешифрування». Усі вони апелюють до спільного архаїчного пратексту, який є основою смислотворення, вибору візуальних засобів передання складних філософських ідей із послідовним розкриттям кожного контекстуального шару їх репрезентації, від конкретних міфологічних та історичних сюжетів до глибинних архетипів чоловічого – жіночого, влади, насилля, вбивства, життя та смерті.
Актуальним дослідницьким виміром сучасної мистецької творчості, і зокрема П. Пушкаря, є уявлення про окрему картину як фрагмент виставкового простору загалом, як про частину певного загального мотиву виставки.
У цій виставці П. Пушкаря це – ідеї таїнства зачаття, переродження, міркування про життєдайність і самодостатність чоловічого начала, самодостатність, яка посилюється у міру віддалення від полюсу жіночого Тексти картин можна «прочитати» на різних рівнях, вони спонукають до їх порівняння задля здолання смислової неоднозначності та пошуку істини, яка, здається, за цією неоднозначністю приховується. Адже її треба глибинно відчути.
Фрагмент тут постає як міфологема, певний семантичний і хронологічний зріз, причому міфологема має найширше значення – від літературних інтерпретацій архаїчного міфу до новітнього міфологізму наукових концепцій.
*(9.05.2020 Про походження коронавірусу тоді ніхто ще не думав)).
Фрагменти з книги. Пушонкова О.
Архаїзація візуальності в естетичних практиках Постсучасності. Черкаси : ФОП Гордієнко, 2018. 372 с.
Засновниця та кураторка проекту "Ґендер та мистецька практика": Оксана Пушонкова - доцент кафедри фідлософії та релігієзнавства, вчений секретар Черкаського обласного художнього музею.
Проект, який він презентував у Черкасах має незвичну назву «Матеріали Другої міжнародної конференції з голих мишей». Як він сам пояснює, книга з аналогічною назвою стала у 1978 році переможцем гумористичної премії за саму безглузду назву друкованого видання, хоча у книзі йшлося про доволі серйозні дослідження японськими науковцями лабораторних мишей. Філософію виставки автор розкриває так: «Ми теж ніби лабораторні миші одне для одного і для самих себе: ставимо експерименти інколи вдалі, інколи ні»*. Проте найбільш глибинні смисли його творів розкриваються не одразу, а багато чого залишається загадкою.
Творчість цього вдумливого художника має безліч граней, тому вели мову не лише про архетипи чоловічого та жіночого начал у культурі, але й про сучасне мистецтво, про особливості інтерпретації творів, що відсилають нас до міфологічних сюжетів безпосередньо і «мерехтінь» міфу в історії, літературі та мас-медіа. Художник презентував ускладнену палімпсестну модель візуального, яка є характерною для сучасного світосприймання, в якому ми використовуємо великий арсенал різних режимів зору і бачення.
П. Пушкар познайомив глядача з метамодерністськими візуальними практиками. Він продемонстрував поєднання фотозображення з живописними техніками, в якому вагомою є не так ідея фрагмента (хоча вона також існує), як ідея пошарового накладення різних візуальних кодів і смислових конотацій, що у єдності розкривають унікальну філософію твору («Гільйотина», «Операція Воронова», «Леда», «Мінарет» тощо).
Ми по-іншому починаємо сприймати міфи про Леду і Зевса, Іону й Ахава, Каїна і Авеля, Ахілла і Гектора, Ромео і Джульєтту, жіночі образи Гільйотини, розкриваємо несподівані культурні контексти маловідомих експериментів з ін՚єкціями тестостерону доктора Воронова… Ці та інші ідеї презентовано у візуальних синкретах, у культурно-мистецьких реінтерпретаціях, що потребують не лише «інтелектуального дешифрування». Усі вони апелюють до спільного архаїчного пратексту, який є основою смислотворення, вибору візуальних засобів передання складних філософських ідей із послідовним розкриттям кожного контекстуального шару їх репрезентації, від конкретних міфологічних та історичних сюжетів до глибинних архетипів чоловічого – жіночого, влади, насилля, вбивства, життя та смерті.
Актуальним дослідницьким виміром сучасної мистецької творчості, і зокрема П. Пушкаря, є уявлення про окрему картину як фрагмент виставкового простору загалом, як про частину певного загального мотиву виставки.
У цій виставці П. Пушкаря це – ідеї таїнства зачаття, переродження, міркування про життєдайність і самодостатність чоловічого начала, самодостатність, яка посилюється у міру віддалення від полюсу жіночого Тексти картин можна «прочитати» на різних рівнях, вони спонукають до їх порівняння задля здолання смислової неоднозначності та пошуку істини, яка, здається, за цією неоднозначністю приховується. Адже її треба глибинно відчути.
Фрагмент тут постає як міфологема, певний семантичний і хронологічний зріз, причому міфологема має найширше значення – від літературних інтерпретацій архаїчного міфу до новітнього міфологізму наукових концепцій.
*(9.05.2020 Про походження коронавірусу тоді ніхто ще не думав)).
Фрагменти з книги. Пушонкова О.
Архаїзація візуальності в естетичних практиках Постсучасності. Черкаси : ФОП Гордієнко, 2018. 372 с.
Засновниця та кураторка проекту "Ґендер та мистецька практика": Оксана Пушонкова - доцент кафедри фідлософії та релігієзнавства, вчений секретар Черкаського обласного художнього музею.