Мова
Мова
Ольга Отнякіна-Бердник: етапи творчої еволюції
Серед творів малої функціональної скульптурної пластики у фондах Черкаського художнього музею особливе місце займає колекція керамічних скульптур авторства Ольги Отнякіної-Бердник, яка налічує двадцять дев'ять зразків. Це анімалістичні керамічні теракотові та розписні іграшки, що мають за основу традиційну народну форму свистунця.
Що саме у творчісті Отнякіної-Бердник становить для нас інтерес? Це, безперечно, і досконала естетична гармонія в її роботах, і глибокі знання історії, народного мистецтва, символіки, українського фольклору, які лягли в основу створення керамічних іграшок. Роботи Ольги Миколаївни без перебільшення – унікальне явище, адже аналогічних за формою та майстерністю виконання в Україні немає. Вони не просто привабливі, але внутрішньо змістовні, образні, такі, що поєднують минуле і сучасність.
Творча самобутність Отнякіної-Бердник є результатом набутого досвіду, майстерності, постійно підживлюваної природної фантазії, помножених на працьовитість майстрині, яка не зраджує обраному виду народного мистецтва впродовж 30 років, вдосконалюється та розвивається в ньому. Образ її першої іграшки – теракотового ящура з двома головами і закрученим хвостом – був запозичений з малюнків книги академіка Рибакова Б.О. «Язичництво давніх слов'ян».
Розписні ж роботи майстрині з'явилися під впливом вражень від фантастичного світу геніальної художниці – примітивістки Марії Примаченко («Три діди», «Куріпочки», «Бичок-третячок», «Пташки», «Дика видра», «Дикий Горботрус», «Дикий вухастик» тощо). У неї Ольга Отнякіна навчилась образотворенню, сміливості у сполученні кольорів, у їх дозуванні в зображенні. Через приймаченківські роботи майстрині відкрилося істинне джерело української народної творчості, як відкривалося воно споконвіків лише обраним, тим, хто має особливу творчу інтуїцію. «Примаченківський» період у творчості Отнякіної-Бердник тривав близько десяти років, в ході якого поступово сформувався власний стиль, де переплелися любов до фольклору з особистою міфотворчістю авторки. І зараз «Диво-Звірі» Ольги Отнякіної-Бердник стилістично асоціюються з образами Марії Примаченко, але водночас їм притаманний суто «отнякінський» образний та конструктивний тип. Це вже зовсім інший самодостатній світ, тому що в роботах Ольги не повторюється жоден з образів народної художниці.
Взагалі, керамічна іграшка як явище є суттєвою частиною національної фольклорної культури. Ця маленька глиняна фігурка – насправді річ досить серйозна і ємна – засіб світопізнання світорозуміння, спроможний через стародавні образи розбудити в дитини уяву, а в дорослого – генетичну пам'ять. Дитина, наприклад, не оцінює іграшку як витвір мистецтва або як образ, пов'язаний з певними легендами, казками, міфами. Однак, граючись нею, здійснює зорове та сенсорне сприйняття її форми (матеріально пластичної, кольорової, орнаментально-знакової) непомітно для себе долучається до місцевої, а через неї і до етнонаціональної сфери образних уподобань, художніх особливостей, які водночас мовою свого змісту розповідають про виробничо-господарську та святково-обрядову діяльність населення того краю, який ця дитина згодом, коли стане дорослою людиною, усвідомить як рідний. Так через використання народної іграшки у підсвідомості дитини виникає причетність до своїх родових, етнонаціональних ціннісних основ.
Традиційні народні іграшки здебільшого позначені простотою форми, позбавлені кричущо-яскравих кольорів, складної та вибагливої орнаментації. Іграшки ж Ольги Отнякіної традиційні у своїй основі і водночас оригінальні за пластичним трактуванням, способами мистецького вираження певної ідеї, позначені рисами індивідуальної фантазії, гумору, лірики автора.
Технологія виготовлення іграшок у Ольги Отнякіної майже нічим не відрізняється від технологій, що майстри використовували з давніх-давен, хоча певні секрети все ж є. Розмочену глину вона спочатку кладе в гіпсову форму, щоб гіпс увібрав зайву вологу. З грудки глини витягує порожнистий тулуб, потім виліплює кінцівки і голову фігурки. На животі або під хвостом залишає невеликий отвір, щоб порожнисту форму не розірвало під час випалювання. Залишає сохнути 3-7 днів за кімнатної температури, після чого випалює їх в муфельній печі за температури 1400°С. Після випалу розписує темперними фарбами.
Розпис Отнякіної-Бердник стилістично дуже близький до народного, однак, безумовно, авторський: художниця «оживляє» традиційний площинний розпис, застосовуючи його на об'ємі, а також використовуючи насичену, яскраву темперу замість характерних для кераміки ангоб. Відсутність поливи додатково оживляє фігурку, вона ніби дихає.
Майстриня не намагається робити своїх звірів схожими на справжніх. Умовні образи птахів, тварин, вчать дитину розумінню метафоричної символічної, узагальнено-образної мови традиційного мистецтва. Щодо образів, то майстриня зізнається, що їй легше даються ті, які характерні для нашої місцевості. Олені, кабанчики, зайці, ведмеді, вовки, лисиці у неї рідні, упізнавані, але водночас міфічні. Наприклад, Бик і Корова – образи, що прийшли до нас ще від древніх аріїв, вони є втіленням чоловічого і жіночого начала, неба і землі, сонця і місяця. Коза і Цап – символи плодючості і жертвопринесення. Птахи – творці всесвіту, що сполучають світ земний і небесний, володарі «верхнього світу», повітряної стихії. Котики – традиційні персонажі колискових, охоронці дому, дітей, а ще – улюбленці родини Отнякіних.
Ще одна особливість виробів Ольги Отнякіної-Бердник полягає у дивовижно гармонійному співзвуччі форми і розпису, який майстриня розміщує так, що у сприйнятті глядача втрачається розуміння первинності форми. У розписі робіт майстрині нема жодного випадкового елементу, тут домінують рослинні мотиви та характерні для українського мистецтва орнаментальні знаки-символи. У формі й кожній деталі розпису – глибока символіка, давня мова наших предків, якою автор звертається до почуттів сучасників. Наприклад, у роботі «Зимовий звір проковтнув сонце» тема розкривається як формою (тварина тримає в пащі сонячний диск), кольорами (чорний – ніч, блакитний, фіолетовий, білий – відтінки снігу, помаранчевий – сонце, що заходить), так і символічними зображеннями засніженого лісу, снігу, оберненої сварги – символу сонця, що сідає. «Котик-коточок виїв наш медочок» безпомилково вгадується з-поміж інших котиків по медовій палітрі кольорів, бджолі на спинці та винуватому погляду.
Роботи майстрині об'єднані в серії: «Древні звірі», «Пташині весілля», «Леви наших лісів», «Коти на полюванні», «Пори року», «Від Яйця-Райця», «Городні звірі», «Стародавні загадки» та ін. Отнякінський світ населяють тварини, птахи, рослини, квіти і овочі, комахи і підводні мешканці, що прийшли з українських казок і міфів, дитячих забавлянок і колисанок, стародавніх загадок: «Коза-дереза», «Залізний вовк» «Жар-птиця Крешана», «Заєць по світу гуляє, казки збирає». Серед них трапляються і суто фантастичні істоти, народжені уявою автора: «Лісовий довгоносик», «Літній див», «Зелючок».
Часто художниця «одягає» своїх звірят у традиційні українські строї, і в такий спосіб народжуються наречені, Котигорошки, колядники, національні герої. Інші звірята «вдягнені» кольорами та символами відповідного сезону: «Сніговий олень», «Різдвяний кабанчик», «Весняний півник», «Осінній звір», «Птах і осінні квіти», «Літнє диво з півником», «Котик мріє про весну».
Особливо трепетно ставиться майстриня до виробів циклу Різдвяно-новорічних свят: «Різдвяний Янгол», «Новий Рік», «Під ялинкою», «Пташинка Діда Мороза», «Снігове чудовисько» та ін.
Зазначимо, що порівняно з першими роботами Ольги Отнякіної-Бердник, її останні дещо «підросли»: від десяти до двадцяти сантиметрів. Відомо, що оптимальним розміром свистунця є такий, що дозволяє зручно та безпечно тримати його в долоні. А іграшка висотою понад 15 см. завелика для дитячих рук. Збільшення розміру пояснюється тим, що у випадку з виробами Ольги Отнякіної-Бердник традиційні ігрові функції поступились місцем художньо-естетичним. Не втрачаючи свого функціонального призначення, вироби набули якості раритетної колекційної речі. Купують їх здебільшого не для дитячих ігор, а для своєрідної фольклоризації сучасного міського інтер'єру, поповнення приватних зібрань і фондів музеїв. Основним поціновувачем її скульптур є міська інтелігенція. І така тенденція є загальною для виробів народних промислів, вона стосується і ляльок-мотанок, і вишитих рушників, і керамічного та дерев'яного посуду, які потрапляють в інше середовище, ніж те, у якому вони виникли і були повноправною складовою, корелюючись з іншими його складовими.
Сотні отнякінських звірів розбрелись по світу, ставши предметом колекціонування шанувальників народного мистецтва в Україні та за кордоном. Її роботи зберігаються в багатьох музеях України: м.Кам'янка (Державний історико-культурний заповідник), м.Черкаси (Обласний краєзнавчий музей та Обласний художній музей), м.Запоріжжя (Обласний художній музей), м.Київ (Музей народної архітектури та побуту НАН України в Пирогово), м.Донецьк, м.Санкт-Петербург (Російський музей), м.Москва (Галерея наївного та аутсайдерського мистецтва «Артнаїв»), м.Берн, Швейцарія (Музей іграшки), м.Едмонтон, штат Альберта, Канада (Український музей).
За час творчої діяльності майстриня мала чимало персональних виставок у Черкасах, Києві, Запоріжжі, Донецьку, Іллічівську і в рідній Кам'янці. Була учасницею багатьох ярмарків, всеукраїнських та міжнародних фестивалів, де проводила майстер-класи з виготовлення та розпису керамічної іграшки в містах України (Чернівці, Луцьк, Київ, Запоріжжя, Одеса, Черкаси, Чигирин, Канів, Кам'янка, Іллічівськ, Євпаторія, Донецьк) та за кордоном.
Останнім часом майстриня експериментує з функціональним призначенням своїх диво-звірів: вони в неї заповнюють інтер'єр, виконуючи ролі підсвічників, квіткових горщиків. Також з 2009 року вона зображає своїх казкових звірів на площині, створює ескізи для молодіжного одягу, а її малюнки часто використовують для художніх листівок. Ольгу Отнякіну-Бердник можна з упевненістю назвати художником, не дивлячись на те, що вона не має спеціальної художньої освіти, адже якщо майстер творчо включений в процес праці, він – уже художник, а не ремісник.
Ірина Шамрай,
Черкаський обласний художній музей
Зі збірника Матеріалів V Всеукраїнської науково-практичної конференції
«МУЗЕЙ ЯК ВІЗУАЛЬНИЙ ТЕКСТ КУЛЬТУРИ» (5-6 вересня, 2017 року) Черкаси: видавець Чабаненко Ю.А., 2017. С.154-163
ЧАРІВНІ ІГРАШКИ ОЛЬГИ ОТНЯКІНОЇ-БЕРДНИК
Для творчості Ольги Отнякіної-Бердник, чиї роботи має в своїй колекції кераміки Черкаський обласний художній музей характерні певні інтуїції майбутнього. Вона презентує феномен української іграшкової культури. Поштовхом до творчості для О. Отнякіної-Бердник стало враження від творів Марії Примаченко, яким вона дала нове призначення, а саме – бути іграшкою, втілювати стародавні образи українського фольклору. Це цілий світ різноманітних істот: птахів, звірів, рибок, реалістичних і фантастичних, досить часто – міфологічних, в основу яких закладено здатність майстрині шукати і дивувати. Вони чарівні й реальні водночас, живі, кожну наділено певними рисами характеру, настроєм.
Згадаймо, що Марія Примаченко запозичувала окремі сюжети, іконографічні схеми від народної картини, застосовуючи орнаментальні метафори та символи, зображуючи їх крізь призму власного світосприймання, не порушуючи «висхідного коду» твору. В такий спосіб відбувається транслювання в культурі глибоко традиційних, автентичних образів колективної свідомості народу.
Свої роботи О. Отнякіна-Бердник оздоблює яскравим барвистим розписом, створює неповторні самодостатні істоти, і в кожній – казка, загадка, приказка, пісня, легенда. Ці образи створила винятково уява автора, часто вони поєднують декілька традиційних образів, ні до чого, крім себе, не відсилають і «оживають» у комунікативній ігровій ситуації, адже їх слід «розкодувати», відгадуючи загадку, або пригадуючи казку.
Я була на творчій зустрічі з О.Отнякіною-Бердник у листопаді минулого року. Цей захід було організовано мистецтвознавцем Наталією Ребяковою у її мистецькій вітальні, в науковій бібліотеці Тараса Шевченка. Ольга розповідала про свою творчість, процес виникнення ідей, джерела натхнення, про непростий, але цікавий шлях від захоплення образами М.Примаченко до індивідуалізованого стилю. Говорили про народне мистецтво, необхідність збереження його кодифікованої енергетики.
Звісно, Ольга принесла на зустріч свої чарівні іграшки. Мені чомусь не хочеться називати їх традиційно фантастичними, адже вони саме чарівні. Кожен з учасників заходу мав можливість з ними познайомитись, потримати в руках, обрати ту, яка ближче до душі, яка зрезонувала з внутрішнім станом та настроєм. Тут було зібрано усі психологічні типи і навіть акцентуації особистості, в кожної з іграшок – справді живі очі, виражені сексуальність й гендерні особливості. Вони як і люди, різні, з різними почуттями. Подивіться, – Місячний заєць та Весільний заєць, – обидва з тарелями, але два принципово різних Всесвіти.
У кожному образі відчувається архетипна глибина, як то образи кота, риби, цапа, ведмедя, того ж зайця присутні у світовій міфології. Тому вони наче космічні. При цьому, ці образи є водночас цілком буденні, є відображенням характерних рис менталітету українського народу та особливостей національного характеру.
Характер є в кожній іграшці, за кожною – послання. Наприклад:
Синє море хитається
Білий заєць купається (Місяць)
Коза новорічна літає,
Славу собі здобуває!
Білий ведмідь взимку не спав, – щуку впіймав))
На мій погляд, творчість Ольги є своєрідним імунітетом проти всесвіту…покемонів, популярної медіафраншизи, яка нас змушує гратися віртуальними іграшками, позбавленими характеру й індивідуальності. Адже, хоча й існує більше 800 різновидів покемонів, в них є лише певні бойові функції і вони характерологічно спрощені. Цей альтернативний світ з доповненою реальністю нічого не дає душі і серцю.
Чарівні іграшки Ольги повертають людину до себе, адже є репрезентаціями істинної сутності української душі, дозволяють встановити діалог з неусвідомленою частиною себе, побачити свою силу і слабкість, а отже є своєрідними агентами комунікації у практиці самопізнання.
Відвідуючи її сторінку на Фейсбуці я завжди бачу новонароджених), –нові іграшки, нові сюжети і стає спокійніше за наше майбутнє, за долю України, яка завдяки таким майстриням зберігає найцінніше, українську Душу, усупереч мінливим розвагам світів трансмедіа.
Оксана Пушонкова
Засновниця та кураторка проекту "Ґендер та мистецька практика": Оксана Пушонкова - доцент кафедри фідлософії та релігієзнавства, вчений секретар Черкаського обласного художнього музею.
Серед творів малої функціональної скульптурної пластики у фондах Черкаського художнього музею особливе місце займає колекція керамічних скульптур авторства Ольги Отнякіної-Бердник, яка налічує двадцять дев'ять зразків. Це анімалістичні керамічні теракотові та розписні іграшки, що мають за основу традиційну народну форму свистунця.
Що саме у творчісті Отнякіної-Бердник становить для нас інтерес? Це, безперечно, і досконала естетична гармонія в її роботах, і глибокі знання історії, народного мистецтва, символіки, українського фольклору, які лягли в основу створення керамічних іграшок. Роботи Ольги Миколаївни без перебільшення – унікальне явище, адже аналогічних за формою та майстерністю виконання в Україні немає. Вони не просто привабливі, але внутрішньо змістовні, образні, такі, що поєднують минуле і сучасність.
Творча самобутність Отнякіної-Бердник є результатом набутого досвіду, майстерності, постійно підживлюваної природної фантазії, помножених на працьовитість майстрині, яка не зраджує обраному виду народного мистецтва впродовж 30 років, вдосконалюється та розвивається в ньому. Образ її першої іграшки – теракотового ящура з двома головами і закрученим хвостом – був запозичений з малюнків книги академіка Рибакова Б.О. «Язичництво давніх слов'ян».
Розписні ж роботи майстрині з'явилися під впливом вражень від фантастичного світу геніальної художниці – примітивістки Марії Примаченко («Три діди», «Куріпочки», «Бичок-третячок», «Пташки», «Дика видра», «Дикий Горботрус», «Дикий вухастик» тощо). У неї Ольга Отнякіна навчилась образотворенню, сміливості у сполученні кольорів, у їх дозуванні в зображенні. Через приймаченківські роботи майстрині відкрилося істинне джерело української народної творчості, як відкривалося воно споконвіків лише обраним, тим, хто має особливу творчу інтуїцію. «Примаченківський» період у творчості Отнякіної-Бердник тривав близько десяти років, в ході якого поступово сформувався власний стиль, де переплелися любов до фольклору з особистою міфотворчістю авторки. І зараз «Диво-Звірі» Ольги Отнякіної-Бердник стилістично асоціюються з образами Марії Примаченко, але водночас їм притаманний суто «отнякінський» образний та конструктивний тип. Це вже зовсім інший самодостатній світ, тому що в роботах Ольги не повторюється жоден з образів народної художниці.
Взагалі, керамічна іграшка як явище є суттєвою частиною національної фольклорної культури. Ця маленька глиняна фігурка – насправді річ досить серйозна і ємна – засіб світопізнання світорозуміння, спроможний через стародавні образи розбудити в дитини уяву, а в дорослого – генетичну пам'ять. Дитина, наприклад, не оцінює іграшку як витвір мистецтва або як образ, пов'язаний з певними легендами, казками, міфами. Однак, граючись нею, здійснює зорове та сенсорне сприйняття її форми (матеріально пластичної, кольорової, орнаментально-знакової) непомітно для себе долучається до місцевої, а через неї і до етнонаціональної сфери образних уподобань, художніх особливостей, які водночас мовою свого змісту розповідають про виробничо-господарську та святково-обрядову діяльність населення того краю, який ця дитина згодом, коли стане дорослою людиною, усвідомить як рідний. Так через використання народної іграшки у підсвідомості дитини виникає причетність до своїх родових, етнонаціональних ціннісних основ.
Традиційні народні іграшки здебільшого позначені простотою форми, позбавлені кричущо-яскравих кольорів, складної та вибагливої орнаментації. Іграшки ж Ольги Отнякіної традиційні у своїй основі і водночас оригінальні за пластичним трактуванням, способами мистецького вираження певної ідеї, позначені рисами індивідуальної фантазії, гумору, лірики автора.
Технологія виготовлення іграшок у Ольги Отнякіної майже нічим не відрізняється від технологій, що майстри використовували з давніх-давен, хоча певні секрети все ж є. Розмочену глину вона спочатку кладе в гіпсову форму, щоб гіпс увібрав зайву вологу. З грудки глини витягує порожнистий тулуб, потім виліплює кінцівки і голову фігурки. На животі або під хвостом залишає невеликий отвір, щоб порожнисту форму не розірвало під час випалювання. Залишає сохнути 3-7 днів за кімнатної температури, після чого випалює їх в муфельній печі за температури 1400°С. Після випалу розписує темперними фарбами.
Розпис Отнякіної-Бердник стилістично дуже близький до народного, однак, безумовно, авторський: художниця «оживляє» традиційний площинний розпис, застосовуючи його на об'ємі, а також використовуючи насичену, яскраву темперу замість характерних для кераміки ангоб. Відсутність поливи додатково оживляє фігурку, вона ніби дихає.
Майстриня не намагається робити своїх звірів схожими на справжніх. Умовні образи птахів, тварин, вчать дитину розумінню метафоричної символічної, узагальнено-образної мови традиційного мистецтва. Щодо образів, то майстриня зізнається, що їй легше даються ті, які характерні для нашої місцевості. Олені, кабанчики, зайці, ведмеді, вовки, лисиці у неї рідні, упізнавані, але водночас міфічні. Наприклад, Бик і Корова – образи, що прийшли до нас ще від древніх аріїв, вони є втіленням чоловічого і жіночого начала, неба і землі, сонця і місяця. Коза і Цап – символи плодючості і жертвопринесення. Птахи – творці всесвіту, що сполучають світ земний і небесний, володарі «верхнього світу», повітряної стихії. Котики – традиційні персонажі колискових, охоронці дому, дітей, а ще – улюбленці родини Отнякіних.
Ще одна особливість виробів Ольги Отнякіної-Бердник полягає у дивовижно гармонійному співзвуччі форми і розпису, який майстриня розміщує так, що у сприйнятті глядача втрачається розуміння первинності форми. У розписі робіт майстрині нема жодного випадкового елементу, тут домінують рослинні мотиви та характерні для українського мистецтва орнаментальні знаки-символи. У формі й кожній деталі розпису – глибока символіка, давня мова наших предків, якою автор звертається до почуттів сучасників. Наприклад, у роботі «Зимовий звір проковтнув сонце» тема розкривається як формою (тварина тримає в пащі сонячний диск), кольорами (чорний – ніч, блакитний, фіолетовий, білий – відтінки снігу, помаранчевий – сонце, що заходить), так і символічними зображеннями засніженого лісу, снігу, оберненої сварги – символу сонця, що сідає. «Котик-коточок виїв наш медочок» безпомилково вгадується з-поміж інших котиків по медовій палітрі кольорів, бджолі на спинці та винуватому погляду.
Роботи майстрині об'єднані в серії: «Древні звірі», «Пташині весілля», «Леви наших лісів», «Коти на полюванні», «Пори року», «Від Яйця-Райця», «Городні звірі», «Стародавні загадки» та ін. Отнякінський світ населяють тварини, птахи, рослини, квіти і овочі, комахи і підводні мешканці, що прийшли з українських казок і міфів, дитячих забавлянок і колисанок, стародавніх загадок: «Коза-дереза», «Залізний вовк» «Жар-птиця Крешана», «Заєць по світу гуляє, казки збирає». Серед них трапляються і суто фантастичні істоти, народжені уявою автора: «Лісовий довгоносик», «Літній див», «Зелючок».
Часто художниця «одягає» своїх звірят у традиційні українські строї, і в такий спосіб народжуються наречені, Котигорошки, колядники, національні герої. Інші звірята «вдягнені» кольорами та символами відповідного сезону: «Сніговий олень», «Різдвяний кабанчик», «Весняний півник», «Осінній звір», «Птах і осінні квіти», «Літнє диво з півником», «Котик мріє про весну».
Особливо трепетно ставиться майстриня до виробів циклу Різдвяно-новорічних свят: «Різдвяний Янгол», «Новий Рік», «Під ялинкою», «Пташинка Діда Мороза», «Снігове чудовисько» та ін.
Зазначимо, що порівняно з першими роботами Ольги Отнякіної-Бердник, її останні дещо «підросли»: від десяти до двадцяти сантиметрів. Відомо, що оптимальним розміром свистунця є такий, що дозволяє зручно та безпечно тримати його в долоні. А іграшка висотою понад 15 см. завелика для дитячих рук. Збільшення розміру пояснюється тим, що у випадку з виробами Ольги Отнякіної-Бердник традиційні ігрові функції поступились місцем художньо-естетичним. Не втрачаючи свого функціонального призначення, вироби набули якості раритетної колекційної речі. Купують їх здебільшого не для дитячих ігор, а для своєрідної фольклоризації сучасного міського інтер'єру, поповнення приватних зібрань і фондів музеїв. Основним поціновувачем її скульптур є міська інтелігенція. І така тенденція є загальною для виробів народних промислів, вона стосується і ляльок-мотанок, і вишитих рушників, і керамічного та дерев'яного посуду, які потрапляють в інше середовище, ніж те, у якому вони виникли і були повноправною складовою, корелюючись з іншими його складовими.
Сотні отнякінських звірів розбрелись по світу, ставши предметом колекціонування шанувальників народного мистецтва в Україні та за кордоном. Її роботи зберігаються в багатьох музеях України: м.Кам'янка (Державний історико-культурний заповідник), м.Черкаси (Обласний краєзнавчий музей та Обласний художній музей), м.Запоріжжя (Обласний художній музей), м.Київ (Музей народної архітектури та побуту НАН України в Пирогово), м.Донецьк, м.Санкт-Петербург (Російський музей), м.Москва (Галерея наївного та аутсайдерського мистецтва «Артнаїв»), м.Берн, Швейцарія (Музей іграшки), м.Едмонтон, штат Альберта, Канада (Український музей).
За час творчої діяльності майстриня мала чимало персональних виставок у Черкасах, Києві, Запоріжжі, Донецьку, Іллічівську і в рідній Кам'янці. Була учасницею багатьох ярмарків, всеукраїнських та міжнародних фестивалів, де проводила майстер-класи з виготовлення та розпису керамічної іграшки в містах України (Чернівці, Луцьк, Київ, Запоріжжя, Одеса, Черкаси, Чигирин, Канів, Кам'янка, Іллічівськ, Євпаторія, Донецьк) та за кордоном.
Останнім часом майстриня експериментує з функціональним призначенням своїх диво-звірів: вони в неї заповнюють інтер'єр, виконуючи ролі підсвічників, квіткових горщиків. Також з 2009 року вона зображає своїх казкових звірів на площині, створює ескізи для молодіжного одягу, а її малюнки часто використовують для художніх листівок. Ольгу Отнякіну-Бердник можна з упевненістю назвати художником, не дивлячись на те, що вона не має спеціальної художньої освіти, адже якщо майстер творчо включений в процес праці, він – уже художник, а не ремісник.
Ірина Шамрай,
Черкаський обласний художній музей
Зі збірника Матеріалів V Всеукраїнської науково-практичної конференції
«МУЗЕЙ ЯК ВІЗУАЛЬНИЙ ТЕКСТ КУЛЬТУРИ» (5-6 вересня, 2017 року) Черкаси: видавець Чабаненко Ю.А., 2017. С.154-163
ЧАРІВНІ ІГРАШКИ ОЛЬГИ ОТНЯКІНОЇ-БЕРДНИК
Для творчості Ольги Отнякіної-Бердник, чиї роботи має в своїй колекції кераміки Черкаський обласний художній музей характерні певні інтуїції майбутнього. Вона презентує феномен української іграшкової культури. Поштовхом до творчості для О. Отнякіної-Бердник стало враження від творів Марії Примаченко, яким вона дала нове призначення, а саме – бути іграшкою, втілювати стародавні образи українського фольклору. Це цілий світ різноманітних істот: птахів, звірів, рибок, реалістичних і фантастичних, досить часто – міфологічних, в основу яких закладено здатність майстрині шукати і дивувати. Вони чарівні й реальні водночас, живі, кожну наділено певними рисами характеру, настроєм.
Згадаймо, що Марія Примаченко запозичувала окремі сюжети, іконографічні схеми від народної картини, застосовуючи орнаментальні метафори та символи, зображуючи їх крізь призму власного світосприймання, не порушуючи «висхідного коду» твору. В такий спосіб відбувається транслювання в культурі глибоко традиційних, автентичних образів колективної свідомості народу.
Свої роботи О. Отнякіна-Бердник оздоблює яскравим барвистим розписом, створює неповторні самодостатні істоти, і в кожній – казка, загадка, приказка, пісня, легенда. Ці образи створила винятково уява автора, часто вони поєднують декілька традиційних образів, ні до чого, крім себе, не відсилають і «оживають» у комунікативній ігровій ситуації, адже їх слід «розкодувати», відгадуючи загадку, або пригадуючи казку.
Я була на творчій зустрічі з О.Отнякіною-Бердник у листопаді минулого року. Цей захід було організовано мистецтвознавцем Наталією Ребяковою у її мистецькій вітальні, в науковій бібліотеці Тараса Шевченка. Ольга розповідала про свою творчість, процес виникнення ідей, джерела натхнення, про непростий, але цікавий шлях від захоплення образами М.Примаченко до індивідуалізованого стилю. Говорили про народне мистецтво, необхідність збереження його кодифікованої енергетики.
Звісно, Ольга принесла на зустріч свої чарівні іграшки. Мені чомусь не хочеться називати їх традиційно фантастичними, адже вони саме чарівні. Кожен з учасників заходу мав можливість з ними познайомитись, потримати в руках, обрати ту, яка ближче до душі, яка зрезонувала з внутрішнім станом та настроєм. Тут було зібрано усі психологічні типи і навіть акцентуації особистості, в кожної з іграшок – справді живі очі, виражені сексуальність й гендерні особливості. Вони як і люди, різні, з різними почуттями. Подивіться, – Місячний заєць та Весільний заєць, – обидва з тарелями, але два принципово різних Всесвіти.
У кожному образі відчувається архетипна глибина, як то образи кота, риби, цапа, ведмедя, того ж зайця присутні у світовій міфології. Тому вони наче космічні. При цьому, ці образи є водночас цілком буденні, є відображенням характерних рис менталітету українського народу та особливостей національного характеру.
Характер є в кожній іграшці, за кожною – послання. Наприклад:
Синє море хитається
Білий заєць купається (Місяць)
Коза новорічна літає,
Славу собі здобуває!
Білий ведмідь взимку не спав, – щуку впіймав))
На мій погляд, творчість Ольги є своєрідним імунітетом проти всесвіту…покемонів, популярної медіафраншизи, яка нас змушує гратися віртуальними іграшками, позбавленими характеру й індивідуальності. Адже, хоча й існує більше 800 різновидів покемонів, в них є лише певні бойові функції і вони характерологічно спрощені. Цей альтернативний світ з доповненою реальністю нічого не дає душі і серцю.
Чарівні іграшки Ольги повертають людину до себе, адже є репрезентаціями істинної сутності української душі, дозволяють встановити діалог з неусвідомленою частиною себе, побачити свою силу і слабкість, а отже є своєрідними агентами комунікації у практиці самопізнання.
Відвідуючи її сторінку на Фейсбуці я завжди бачу новонароджених), –нові іграшки, нові сюжети і стає спокійніше за наше майбутнє, за долю України, яка завдяки таким майстриням зберігає найцінніше, українську Душу, усупереч мінливим розвагам світів трансмедіа.
Оксана Пушонкова
Засновниця та кураторка проекту "Ґендер та мистецька практика": Оксана Пушонкова - доцент кафедри фідлософії та релігієзнавства, вчений секретар Черкаського обласного художнього музею.