Мова
Мова
Як це бути жінкою в армії, чи важко будувати кар’єру серед чоловіків? Чи воюють жінки в армії рф? Та про сучасних українських героїв інтелектуальних ЗСУ в передачі «Ранок з Україною» розповіла заступник Міністра оборони України Ганна Маляр.
— Менше ніж рік тому ви стали заступником Міністра оборони України. Тож ви, як і кожна жінка в армії, наче амазонка. Чи відчуваєте себе такою?
— Якщо чесно, я не дуже люблю, коли роблять акцент саме на моїй статі на кшталт «жінка», «жінка в обороні», тому що на роботі — це робочий процес, там немає розділення на жінок і чоловіків. Це не особисте життя, там немає потреби проявляти якісь жіночі якості.
— До вашої політичної кар’єри ми знали вас як експертку найвідоміших телешоу, зокрема «Говорить Україна», де ви в ролі юриста активно коментували всі резонансні сімейні драми, кричущі випадки насильства.
— То була просто моя громадянська позиція. Я дійсно багато років захищала жертв злочинів. Також була автором законопроєктів щодо захисту від сексуального насильства і це дійсно була надважлива моя громадянська справа. Натомість все життя — це те, що було за кадром — я займалась вивченням злочинів проти основ національної безпеки, а це зокрема й агресія, побутовою мовою — війна. І, власне, до призначення я вже багато років була тренером наших спецслужб з виявлення російських інформаційних спецоперацій і їхнього знешкодження. Тому я продовжила робити те, що робила. І я вдячна глядачам, які пам’ятають мене по ток-шоу, сподіваюсь, що ми зробили багато корисних речей.
— Згадаймо ситуацію за місяць до війни, коли ви озвучили про військовий облік для жінок. Пам’ятаємо, що тоді був такий шалений хейт, багато спротиву, зокрема і на вашу адресу. Якою була тоді ваша реакція?
— Скажу відверто, для мене це була несподіванка. Напевно не правильно всіх міряти по собі, але я така людина, яка першою піду захищати. Є потреба Збройних Сил, це певні розрахунки, що нам потрібно для оборони. І тоді розрахунок був надзвичайно простим: якщо у нас чоловіки підуть на фронт, нам потрібно буде забезпечувати тилові військово-облікові спеціальності.
— Багато хто зараз висловлює обурення, що військові, напевно, знали про війну за місяць, але не говорили до останнього, щоб не викликати певні паніки на користь ворога. Як вам особисто далося це рішення? Ви погоджувались з такою позицією?
— Жодного разу публічно ні Міністерство, ні Генштаб ЗСУ, ні Збройні Сили не сказали, що війни не буде. Жодного разу такого не було. Навпаки, ми завжди говорили, що ми розглядаємо всі сценарії та готуємось до всіх сценаріїв. Оскільки війна з 2014-го не завершувалась, і, власне, не було видно перспектив того, що росія поверне території та зупиниться. А ми вважаємо, що війна для нас триває до тих пір, поки ми не повернемо всі свої території. Тому цей процес дещо заходив у глухий кут. Ми розуміли, що може бути будь-який сценарій, що і для путіна це тягар, тому що він вже став вже таким не просто замороженим, а безвихідним, і далі події будуть розгортатись більш активно, і ЗСУ готувались до цього. У нас постійно були навчання. Про ті, які можна було говорити, ми завжди говорили публічно. На 2022 рік у нас було заплановано 26 міжнародних навчань. На території України знаходились представники військ країн НАТО, ми постійно готувались.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:Збройні Сили України абсолютно готові до відсічі — Ганна Маляр
Тож те, як потужно ЗСУ боронять Україну, те, як довго вони тримаються, як довго вони не дають можливості ворогові просунутися вглиб території — це свідчення того, що ЗСУ були готові. Інша справа — у нас не рівні сили, і ми це визнаємо. У ворога перевага і за кількістю особового складу, і по озброєнню.
Як потужно ЗСУ боронять Україну, те, як довго вони тримаються, як довго вони не дають можливості ворогові просунутися вглиб території — це свідчення того, що ЗСУ були готові.
Будь-які прогнози чи дані вони ґрунтуються на логічному розрахунку. Ворог хоче захопити територію: для цього йому треба зберегти соціальну інфраструктуру (садочки, школи, держадміністрації), щоб ними користуватися і контролювати цю територію. Тому те, що він зараз рівняє наші міста фактично із землею, це говорить, що класичної логіки війни тут немає.
— Пані Ганно, ви маєте зберігати державну таємницю. Як саме вас перевіряють на дотримання цієї вимоги. Наскільки це психологічно важко і як виявляють в таких ситуаціях зрадників?
— Зберігати державну таємницю мені абсолютно нескладно, я державницька людина. Юридичний фах привчив до порядку в голові, в мене абсолютна фотографічна пам’ять і я пам’ятаю, звідки й з якого джерела в мене інформація. В мене найвищий допуск, який може бути, і кілька годин вдень я витрачаю на роботу з секретними документами. Є певний порядок, певна організація, це не звичайний кабінет, а спеціально обладнані приміщення, щоб унеможливити витік інформації. Також є різні канали секретного зв’язку.
— Вас знають як борця за права жінок і проти насильства. Як ви тепер реагуєте на ці страшні події війни?
— Днями відвідала ті місця, де вони компактно проживали, поки захоплювали наші території. Я зайшла в їхнє помешкання, мені професійно було цікаво зрозуміти, що ними рухає, що вони чіпають цих жінок і дітей. Ви ж йдете захоплювати, це ваше завдання, до чого тут мирні люди. Я подивилась і речі, які після них залишились, їхній побут. Вони не тільки до жінок і дітей так ставляться, той побут, який вони по собі залишили, я його проаналізувала, вони й один до одного так ставляться, і до себе.
— Що ви там побачили такого, з чого у вас склалась така картина їхнього побуту?
— Мене вразило, що у них все разом: місце, де вони сплять, їдять і вбиральня — воно все в одній точці. Як для людини у 21 столітті — це якось дико звучить. Вони забирали жіночу білизну, це взагалі в голові не вкладається. Але з точки зору сексуальних перверсій чи девіацій це має своє пояснення. Це абсолютно схиблена свідомість із порушенням статевих потягів. Я була в одному із сіл на Чернігівщині, де вони захопили людей, жінок, дітей, зачинили у підвалі й місяць там тримали. Я для себе аналізувала знущання, які вони там вигадували, щоб принижувати цих людей. Вони, між іншим, не вигадали нічого нового із часів Другої світової війни. Це абсолютно схиблені люди, деградовані, у них там є ознаки вживання, між іншим, спеціальних лікарських засобів. Там позалишались і таблетки, і пляшечки, вони себе надихали ще й певними хімічними речовинами. Абсолютно дикі люди. Щоб їх довести до такого стану, це потрібен не один день. Тобто путін, очевидно, працював над тим, щоб провести «отрицательную селекцию» і відібрати най-найогидніших людей, щоб вони потім сюди наступали.
росіянам неможливо взагалі зрозуміти те, що ми готові заради свободи вмерти, що ми не будемо принижуватися, бо ми така нація. І чому росіяни це не прорахували — для мене загадка.
росіянам неможливо взагалі зрозуміти те, що ми готові заради свободи вмерти, що ми не будемо принижуватися, бо ми така нація. І чому росіяни це не прорахували — для мене загадка. Можливо, це результат їхнього розвалу і корупції, тому що в радянські часи всі радянські тюрми до 1991 року були забиті українськими дисидентами. Те, що ми ніколи не корилися системі — вони це добре знали. Оце внутрішнє нутро, наша свобода — вони про це знали. Ці речі, коли наші люди, бувши потерпілими, залишаються вільними й не готовими коритися ворогові навіть під тиском — це неймовірне, це ще більше укріплює мою думку, що це наша національна риса.
— Наскільки важко будувати кар’єру серед чоловіків і чи ви відчуваєте цей тиск стереотипів, що жінка все одно слабкіша стать?
— Мені в тому колективі, в якому я працюю надзвичайно комфортно. Дійсно, в Збройних Силах і в Міністерстві (Міністерство, між іншим, це цивільна структура), суто математично, більше чоловіків. Але жінок у нас в Збройних Силах 15% — це більше ніж 31 тисяча. Якщо брати разом із цивільними, бо у нас цивільні теж працюють, то ми вийдемо на 22%. Тобто п’ята частина у нас жінок і щоб було зрозуміло в порівнянні це багато чи мало? На тлі країн НАТО це один із найвищих показників. Тобто у нас дуже багато жінок.
Цікава річ: у нас у 2014-му вдвічі збільшилася кількість жінок у Збройних Силах. Жінки пішли воювати в буквальному сенсі. І нині ми знов маємо з вами таку тенденцію. Тобто ось вам українська жінка.
Цікава річ: у нас у 14-му вдвічі збільшилася кількість жінок у Збройних Силах. Жінки пішли воювати в буквальному сенсі. І нині ми знов маємо з вами таку тенденцію. Тобто ось вам українська жінка.
— Тобто жінка може стати генералом?
— У нас є бригадний генерал командувачка Медичних сил ЗСУ Тетяна Остащенко. Ми, до речі, з нею тепер відвідуємо наші військові госпіталі по Україні. І наша військова медицина, треба сказати, на високому рівні. Ми інформаційно не можемо розкривати, бо це військові об’єкти, але, щоб ви зрозуміли, у нас рівень реабілітації й одужання після поранення — більше ніж 80% повертаються в стрій. Це високий відсоток. Ось, будь ласка, жінка очолює Медичні сили. У нас багато жінок на офіцерських посадах. У нас за законом зараз зняті всі, там були певні обмеження, по просування по посадах. Сьогодні у нас жінки артилеристи, танкісти. Тобто там, де жінка сама готова, для неї можливість є. Але в усьому світі в силових відомствах жінок менше. Бо потрібні певні якості, психологічні мусять бути, і повне усвідомлення, що ти живеш тільки роботою. Там немає місця особистому життю. Це правда.
— Ви сказали, що жінка в армії має розуміти, що у неї немає ніякого особистого життя. Що вона повністю належить професії. Ви особисто, як з цим змирилися?
— У мене дитина вже виросла і шлюб вже перевірений і сталий. Це вже не впливає на наші стосунки. І це моя внутрішня одержимість роботою, вона не заважає зараз, але люди, які на це йдуть, вони повинні для себе це усвідомлювати, щоб потім це не було несподіванкою. Не доводилося потім вибір робити між роботою і родиною. Тому що у військових так є. У них апріорі цей вибір іде на користь роботи. Щоб ви розуміли. Ну, приміром, ось зараз ніхто з них не бачить свої родини, тому що всі за місцем роботи цілодобово знаходяться. І на сон іде, в кращому випадку, чотири години на добу, скажімо. Тут взагалі не йдеться щодо турботи про сім’ю. Ці речі не обговорюють, не виносять з цієї спільноти. Я трішки дозволила собі привідкрити це…
— Чи були ви дома в ці два місяці війни? Коли бачилися зі своєю родиною? Якщо бачилися, то якою була ця зустріч?
— Дома не була з 24 лютого. Як вийшла з ранку і все. Ми говоримо, як зараз з вами, по скайпу.
— А серед орків воюють жінки?
— Це одиниці. У них в основному це тилові спеціальності. У них такого піднесення, як у нас жінки-воїна, там немає звісно. Це такий ще феномен, між іншим, український. Це ж ще жінки свою волю виявляють. Їх ніхто там не примушує. Між іншим, жінку без згоди ніхто на фронт не відправляє. Якщо для чоловіків є наказ, то у жінки запитують. Щоб ви зрозуміли, яке шанобливе ставлення. І це бажання наших жінок стільки, скільки їх служить, дійсно хочуть бути на передовій. Це теж наша риса українського жіноцтва.
— Хто для вас персональний герой в цій війні? Чиї імена стали для вас священними?
— Наша армія на відміну від російської справді інтелектуальна. І це не може не вражати. Тому що при тих, як я вже говорила, не рівних можливостях, ті стратегії, ту тактику, яку реалізовує наше військове командування. Повірте, це просто вражає, цей рівень. І те, що ми їх називаємо боги війни — це абсолютно так. І наш Валерій Федорович Залужний — людина, яка абсолютно наш символ. Давайте я назву наше командування. У нього є два заступники, це Мойсюк Євген Георгійович — абсолютно унікальна людина, легендарний командир. Я колись після війни передам ті емоції, які у нього вирують, коли він ухвалює рішення. Це дуже цікаво. Балан Микола Іванович — теж заступник Головнокомандувача. Потім у нас є начальник Генерального штабу Шаптала Сергій Олександрович. Вони люди не публічні, щоб ви зрозуміли, тому що всі журналісти, ЗМІ до мене звертаються з бажанням про них розповісти, розказати. Вони вважають, що під час війни військовий повинний воювати, а не фотографуватись, не давати інтерв’ю. І ця позиція зрозуміла. Ну коли нам вдається якесь відео чи фото зробити — це величезна вдача. Я викладаю все це у себе на Фейсбуці. І всі страшенно радіють.
Хочу, щоб всі українці знали в обличчя наших військових і теж захоплювалися ними!
У нас ще є Повітряні Сили, Військово-Морські, Сухопутні. Я теж намагаюсь викладати матеріали про наших командувачів і наші військові ЗМІ це роблять. У нас Військово-Морські Сили очолює віцеадмірал Олексій Неїжпапа. Всі можуть загуглити та подивитися, яка це людина легендарна. У нас Микола Миколайович Олещук очолює Повітряні Сили — абсолютний інтелектуал. У мене буквально нещодавно була розмова. Дуже позитивний, налаштований на нашу перемогу. І ви ж знаєте, що Повітряні Сили перші стикнулися з ворогом. Вони були першими цілями. І всі говорили, що це слабка ланка, Повітряні Сили ППО, але по сьогодні ворог не контролює наше повітря. Сухопутні війська це найбільші сили серед всіх інших у Збройних Силах. Це більше ніж 60% і їх очолює командувач Сирський Олександр Станіславович. Ви знаєте, що він очолював оборону Києва. Під його керівництвом звільняли Київську область. І от всі ці люди, їх значно більше. От нещодавно я була в ОК «Північ», яке очолює Віктор Ніколюк — це теж наш легендарний командир. Він, скажімо, звільняв Чернігівщину. І я можу це продовжувати по кожному. Хочу, щоб всі українці знали їх в обличчя і теж захоплювалися ними.
— Дуже хочеться завжди чути таких сміливих жінок, як ви, які 100% кажуть, що ми переможемо і правда на нашому боці. І ще трішечки потерпіти — і все буде Україна. Слава Україні!
— Героям Слава!
Джерело: https://armyinform.com.ua/
— Менше ніж рік тому ви стали заступником Міністра оборони України. Тож ви, як і кожна жінка в армії, наче амазонка. Чи відчуваєте себе такою?
— Якщо чесно, я не дуже люблю, коли роблять акцент саме на моїй статі на кшталт «жінка», «жінка в обороні», тому що на роботі — це робочий процес, там немає розділення на жінок і чоловіків. Це не особисте життя, там немає потреби проявляти якісь жіночі якості.
— До вашої політичної кар’єри ми знали вас як експертку найвідоміших телешоу, зокрема «Говорить Україна», де ви в ролі юриста активно коментували всі резонансні сімейні драми, кричущі випадки насильства.
— То була просто моя громадянська позиція. Я дійсно багато років захищала жертв злочинів. Також була автором законопроєктів щодо захисту від сексуального насильства і це дійсно була надважлива моя громадянська справа. Натомість все життя — це те, що було за кадром — я займалась вивченням злочинів проти основ національної безпеки, а це зокрема й агресія, побутовою мовою — війна. І, власне, до призначення я вже багато років була тренером наших спецслужб з виявлення російських інформаційних спецоперацій і їхнього знешкодження. Тому я продовжила робити те, що робила. І я вдячна глядачам, які пам’ятають мене по ток-шоу, сподіваюсь, що ми зробили багато корисних речей.
— Згадаймо ситуацію за місяць до війни, коли ви озвучили про військовий облік для жінок. Пам’ятаємо, що тоді був такий шалений хейт, багато спротиву, зокрема і на вашу адресу. Якою була тоді ваша реакція?
— Скажу відверто, для мене це була несподіванка. Напевно не правильно всіх міряти по собі, але я така людина, яка першою піду захищати. Є потреба Збройних Сил, це певні розрахунки, що нам потрібно для оборони. І тоді розрахунок був надзвичайно простим: якщо у нас чоловіки підуть на фронт, нам потрібно буде забезпечувати тилові військово-облікові спеціальності.
— Багато хто зараз висловлює обурення, що військові, напевно, знали про війну за місяць, але не говорили до останнього, щоб не викликати певні паніки на користь ворога. Як вам особисто далося це рішення? Ви погоджувались з такою позицією?
— Жодного разу публічно ні Міністерство, ні Генштаб ЗСУ, ні Збройні Сили не сказали, що війни не буде. Жодного разу такого не було. Навпаки, ми завжди говорили, що ми розглядаємо всі сценарії та готуємось до всіх сценаріїв. Оскільки війна з 2014-го не завершувалась, і, власне, не було видно перспектив того, що росія поверне території та зупиниться. А ми вважаємо, що війна для нас триває до тих пір, поки ми не повернемо всі свої території. Тому цей процес дещо заходив у глухий кут. Ми розуміли, що може бути будь-який сценарій, що і для путіна це тягар, тому що він вже став вже таким не просто замороженим, а безвихідним, і далі події будуть розгортатись більш активно, і ЗСУ готувались до цього. У нас постійно були навчання. Про ті, які можна було говорити, ми завжди говорили публічно. На 2022 рік у нас було заплановано 26 міжнародних навчань. На території України знаходились представники військ країн НАТО, ми постійно готувались.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:Збройні Сили України абсолютно готові до відсічі — Ганна Маляр
Тож те, як потужно ЗСУ боронять Україну, те, як довго вони тримаються, як довго вони не дають можливості ворогові просунутися вглиб території — це свідчення того, що ЗСУ були готові. Інша справа — у нас не рівні сили, і ми це визнаємо. У ворога перевага і за кількістю особового складу, і по озброєнню.
Як потужно ЗСУ боронять Україну, те, як довго вони тримаються, як довго вони не дають можливості ворогові просунутися вглиб території — це свідчення того, що ЗСУ були готові.
Будь-які прогнози чи дані вони ґрунтуються на логічному розрахунку. Ворог хоче захопити територію: для цього йому треба зберегти соціальну інфраструктуру (садочки, школи, держадміністрації), щоб ними користуватися і контролювати цю територію. Тому те, що він зараз рівняє наші міста фактично із землею, це говорить, що класичної логіки війни тут немає.
— Пані Ганно, ви маєте зберігати державну таємницю. Як саме вас перевіряють на дотримання цієї вимоги. Наскільки це психологічно важко і як виявляють в таких ситуаціях зрадників?
— Зберігати державну таємницю мені абсолютно нескладно, я державницька людина. Юридичний фах привчив до порядку в голові, в мене абсолютна фотографічна пам’ять і я пам’ятаю, звідки й з якого джерела в мене інформація. В мене найвищий допуск, який може бути, і кілька годин вдень я витрачаю на роботу з секретними документами. Є певний порядок, певна організація, це не звичайний кабінет, а спеціально обладнані приміщення, щоб унеможливити витік інформації. Також є різні канали секретного зв’язку.
— Вас знають як борця за права жінок і проти насильства. Як ви тепер реагуєте на ці страшні події війни?
— Днями відвідала ті місця, де вони компактно проживали, поки захоплювали наші території. Я зайшла в їхнє помешкання, мені професійно було цікаво зрозуміти, що ними рухає, що вони чіпають цих жінок і дітей. Ви ж йдете захоплювати, це ваше завдання, до чого тут мирні люди. Я подивилась і речі, які після них залишились, їхній побут. Вони не тільки до жінок і дітей так ставляться, той побут, який вони по собі залишили, я його проаналізувала, вони й один до одного так ставляться, і до себе.
— Що ви там побачили такого, з чого у вас склалась така картина їхнього побуту?
— Мене вразило, що у них все разом: місце, де вони сплять, їдять і вбиральня — воно все в одній точці. Як для людини у 21 столітті — це якось дико звучить. Вони забирали жіночу білизну, це взагалі в голові не вкладається. Але з точки зору сексуальних перверсій чи девіацій це має своє пояснення. Це абсолютно схиблена свідомість із порушенням статевих потягів. Я була в одному із сіл на Чернігівщині, де вони захопили людей, жінок, дітей, зачинили у підвалі й місяць там тримали. Я для себе аналізувала знущання, які вони там вигадували, щоб принижувати цих людей. Вони, між іншим, не вигадали нічого нового із часів Другої світової війни. Це абсолютно схиблені люди, деградовані, у них там є ознаки вживання, між іншим, спеціальних лікарських засобів. Там позалишались і таблетки, і пляшечки, вони себе надихали ще й певними хімічними речовинами. Абсолютно дикі люди. Щоб їх довести до такого стану, це потрібен не один день. Тобто путін, очевидно, працював над тим, щоб провести «отрицательную селекцию» і відібрати най-найогидніших людей, щоб вони потім сюди наступали.
росіянам неможливо взагалі зрозуміти те, що ми готові заради свободи вмерти, що ми не будемо принижуватися, бо ми така нація. І чому росіяни це не прорахували — для мене загадка.
росіянам неможливо взагалі зрозуміти те, що ми готові заради свободи вмерти, що ми не будемо принижуватися, бо ми така нація. І чому росіяни це не прорахували — для мене загадка. Можливо, це результат їхнього розвалу і корупції, тому що в радянські часи всі радянські тюрми до 1991 року були забиті українськими дисидентами. Те, що ми ніколи не корилися системі — вони це добре знали. Оце внутрішнє нутро, наша свобода — вони про це знали. Ці речі, коли наші люди, бувши потерпілими, залишаються вільними й не готовими коритися ворогові навіть під тиском — це неймовірне, це ще більше укріплює мою думку, що це наша національна риса.
— Наскільки важко будувати кар’єру серед чоловіків і чи ви відчуваєте цей тиск стереотипів, що жінка все одно слабкіша стать?
— Мені в тому колективі, в якому я працюю надзвичайно комфортно. Дійсно, в Збройних Силах і в Міністерстві (Міністерство, між іншим, це цивільна структура), суто математично, більше чоловіків. Але жінок у нас в Збройних Силах 15% — це більше ніж 31 тисяча. Якщо брати разом із цивільними, бо у нас цивільні теж працюють, то ми вийдемо на 22%. Тобто п’ята частина у нас жінок і щоб було зрозуміло в порівнянні це багато чи мало? На тлі країн НАТО це один із найвищих показників. Тобто у нас дуже багато жінок.
Цікава річ: у нас у 2014-му вдвічі збільшилася кількість жінок у Збройних Силах. Жінки пішли воювати в буквальному сенсі. І нині ми знов маємо з вами таку тенденцію. Тобто ось вам українська жінка.
Цікава річ: у нас у 14-му вдвічі збільшилася кількість жінок у Збройних Силах. Жінки пішли воювати в буквальному сенсі. І нині ми знов маємо з вами таку тенденцію. Тобто ось вам українська жінка.
— Тобто жінка може стати генералом?
— У нас є бригадний генерал командувачка Медичних сил ЗСУ Тетяна Остащенко. Ми, до речі, з нею тепер відвідуємо наші військові госпіталі по Україні. І наша військова медицина, треба сказати, на високому рівні. Ми інформаційно не можемо розкривати, бо це військові об’єкти, але, щоб ви зрозуміли, у нас рівень реабілітації й одужання після поранення — більше ніж 80% повертаються в стрій. Це високий відсоток. Ось, будь ласка, жінка очолює Медичні сили. У нас багато жінок на офіцерських посадах. У нас за законом зараз зняті всі, там були певні обмеження, по просування по посадах. Сьогодні у нас жінки артилеристи, танкісти. Тобто там, де жінка сама готова, для неї можливість є. Але в усьому світі в силових відомствах жінок менше. Бо потрібні певні якості, психологічні мусять бути, і повне усвідомлення, що ти живеш тільки роботою. Там немає місця особистому життю. Це правда.
— Ви сказали, що жінка в армії має розуміти, що у неї немає ніякого особистого життя. Що вона повністю належить професії. Ви особисто, як з цим змирилися?
— У мене дитина вже виросла і шлюб вже перевірений і сталий. Це вже не впливає на наші стосунки. І це моя внутрішня одержимість роботою, вона не заважає зараз, але люди, які на це йдуть, вони повинні для себе це усвідомлювати, щоб потім це не було несподіванкою. Не доводилося потім вибір робити між роботою і родиною. Тому що у військових так є. У них апріорі цей вибір іде на користь роботи. Щоб ви розуміли. Ну, приміром, ось зараз ніхто з них не бачить свої родини, тому що всі за місцем роботи цілодобово знаходяться. І на сон іде, в кращому випадку, чотири години на добу, скажімо. Тут взагалі не йдеться щодо турботи про сім’ю. Ці речі не обговорюють, не виносять з цієї спільноти. Я трішки дозволила собі привідкрити це…
— Чи були ви дома в ці два місяці війни? Коли бачилися зі своєю родиною? Якщо бачилися, то якою була ця зустріч?
— Дома не була з 24 лютого. Як вийшла з ранку і все. Ми говоримо, як зараз з вами, по скайпу.
— А серед орків воюють жінки?
— Це одиниці. У них в основному це тилові спеціальності. У них такого піднесення, як у нас жінки-воїна, там немає звісно. Це такий ще феномен, між іншим, український. Це ж ще жінки свою волю виявляють. Їх ніхто там не примушує. Між іншим, жінку без згоди ніхто на фронт не відправляє. Якщо для чоловіків є наказ, то у жінки запитують. Щоб ви зрозуміли, яке шанобливе ставлення. І це бажання наших жінок стільки, скільки їх служить, дійсно хочуть бути на передовій. Це теж наша риса українського жіноцтва.
— Хто для вас персональний герой в цій війні? Чиї імена стали для вас священними?
— Наша армія на відміну від російської справді інтелектуальна. І це не може не вражати. Тому що при тих, як я вже говорила, не рівних можливостях, ті стратегії, ту тактику, яку реалізовує наше військове командування. Повірте, це просто вражає, цей рівень. І те, що ми їх називаємо боги війни — це абсолютно так. І наш Валерій Федорович Залужний — людина, яка абсолютно наш символ. Давайте я назву наше командування. У нього є два заступники, це Мойсюк Євген Георгійович — абсолютно унікальна людина, легендарний командир. Я колись після війни передам ті емоції, які у нього вирують, коли він ухвалює рішення. Це дуже цікаво. Балан Микола Іванович — теж заступник Головнокомандувача. Потім у нас є начальник Генерального штабу Шаптала Сергій Олександрович. Вони люди не публічні, щоб ви зрозуміли, тому що всі журналісти, ЗМІ до мене звертаються з бажанням про них розповісти, розказати. Вони вважають, що під час війни військовий повинний воювати, а не фотографуватись, не давати інтерв’ю. І ця позиція зрозуміла. Ну коли нам вдається якесь відео чи фото зробити — це величезна вдача. Я викладаю все це у себе на Фейсбуці. І всі страшенно радіють.
Хочу, щоб всі українці знали в обличчя наших військових і теж захоплювалися ними!
У нас ще є Повітряні Сили, Військово-Морські, Сухопутні. Я теж намагаюсь викладати матеріали про наших командувачів і наші військові ЗМІ це роблять. У нас Військово-Морські Сили очолює віцеадмірал Олексій Неїжпапа. Всі можуть загуглити та подивитися, яка це людина легендарна. У нас Микола Миколайович Олещук очолює Повітряні Сили — абсолютний інтелектуал. У мене буквально нещодавно була розмова. Дуже позитивний, налаштований на нашу перемогу. І ви ж знаєте, що Повітряні Сили перші стикнулися з ворогом. Вони були першими цілями. І всі говорили, що це слабка ланка, Повітряні Сили ППО, але по сьогодні ворог не контролює наше повітря. Сухопутні війська це найбільші сили серед всіх інших у Збройних Силах. Це більше ніж 60% і їх очолює командувач Сирський Олександр Станіславович. Ви знаєте, що він очолював оборону Києва. Під його керівництвом звільняли Київську область. І от всі ці люди, їх значно більше. От нещодавно я була в ОК «Північ», яке очолює Віктор Ніколюк — це теж наш легендарний командир. Він, скажімо, звільняв Чернігівщину. І я можу це продовжувати по кожному. Хочу, щоб всі українці знали їх в обличчя і теж захоплювалися ними.
— Дуже хочеться завжди чути таких сміливих жінок, як ви, які 100% кажуть, що ми переможемо і правда на нашому боці. І ще трішечки потерпіти — і все буде Україна. Слава Україні!
— Героям Слава!
Джерело: https://armyinform.com.ua/
" data-image="/storage/app/uploads/public/627/610/aee/627610aee1f1c031991840.jpeg" data-services="vkontakte,facebook,odnoklassniki,gplus,twitter">