Мова
Мова
Логотерапія мистецтвом
Чуттєвість. Чоловіче і жіноче
в фантастичних образах О.Отнякіної-Бердник
Здавна українська жінка є основою збереження традицій, навчання мови, окреслює символічні межі нації. Вона виконує ту ж саму функцію для культури, що і для своєї родини – енергетично і духовно захищає її поле.
У картинах «Цар-Лев»(2014), «Цариця-Левиця»(2014) жінка і чоловік рівні у своїй силі та впливовості. Вони у чомусь схожі. Вони – чуттєві. Але у чому відмінність жіночої і чоловічої чуттєвості? Якими візуальними засобами це виражено у художніх творах О.Отнякіної-Бердник?
У кожній національній культурі є свої уявлення про чоловіче і жіноче, як вони склалися в історії. Вони визначають можливі соціальні ролі і гендерні сценарії, включають особливості соціальної регуляції і репрезентації особливостей чуттєвої культури. Традиційне патріархатне суспільство базується на цінностях пасивності жінки та активності чоловіка. Проте традиційність жіночого-чоловічого в культурі – більш глибоке поняття. Здавна жінка виступає ретранслятором цінностей культури, збереження традицій, навчання мови, окреслення символічних меж нації. Вона виконує ту ж саму функцію для культури, що і для своєї родини – енергетично і духовно захищає її поле.
В патріархатній моделі культури, яка, до речі, сьогодні зазнає тотальної критики, мало уваги приділяється жіночому досвіду, як способу проживання і відчування світу. Але є мистецькі репрезентації, які розкривають сутність цього досвіду та спонукають до його переосмислення.
В українській народній культурі закладено багато сенсів – як жили наші предки, що транслювали у майбуття. Зразки народного мистецтва України тісно пов’язані з українською обрядовістю, вони супроводжуються різноманіттям фольклорної поетики і містять багато сюжетів.
Жінка в українському суспільстві не відповідає чіткій субординації патріархатної культурі. Їй притаманний більш вільний розвиток, що включає різноманітні соціальні здібності і схильність до лідерства. В українських мистецьких образах посилена роль образів матері, свекрухи, відьми, бабки-повитухи. Присутня також безтілесна мавка, що більш символізує слабкість, ніж силу. Сакральний український образ, центральний національний символ – Берегиня – оберіг родини, роду і народу. Вона охороняє духовні цінності, хоча традиційно Дух – чоловіча інстанція. На давніх зображеннях Берегиня – серед вершників-воїнів, адже в ній – велика сила.
Мабуть тому українська жінка переважно активна. Жінки реалізують себе не лише у просторі приватного, а й публічного. Тому присутня їх певна супорядність з чоловіками в активності творення символічного світу культури.
Ось у цьому контексті ми пропонуємо сприйняти картини О.Отнякіної- Бердник з колекції Черкаського обласного художнього музею.
«Лев-Цар»(папір, гуаш), 2014.
«Левиця-Цариця» (папір, гуаш), 2014.
Музей також має у фондах та експозиції керамічну колекцію майстрині, яка презентує феномен української іграшкової культури. Але, незалежно від способу втілення ідеї, ми звертаємо увагу саме на образи, через які транслюється глибока автентичність колективної свідомості українського народу.
Поштовхом до творчості для О. Отнякіної-Бердник стало враження від творів Марії Примаченко, яким вона дала нове призначення, втілювати прадавні образи українського фольклору. Це цілий світ різноманітних істот: птахів, звірів, рибок, реалістичних і фантастичних, досить часто – міфологічних, в основу яких закладено здатність майстрині шукати і дивувати. Вони чарівні й реальні водночас, живі, кожну наділено певними рисами характеру, настроєм.
Згадаймо, що Марія Примаченко запозичувала окремі сюжети, іконографічні схеми від народної картини, застосовуючи орнаментальні метафори та символи, зображуючи їх крізь призму власного світосприймання, не порушуючи «висхідного коду» твору.
Свої роботи О. Отнякіна-Бердник також оздоблює яскравим барвистим розписом, створює неповторні самодостатні істоти, і в кожній – казка, загадка, приказка, пісня, легенда. І ці образи створює винятково уява авторки. Часто вони поєднують декілька традиційних образів, ні до чого, крім себе, не відсилають і «оживають» у комунікативній ігровій ситуації, адже їх необхідно «розкодувати», відгадуючи загадку, або пригадуючи казку.
Ольга в інтерв’ю і виступах на творчих зустрічах наголошує на унікальності народного мистецтва, необхідності збереження його кодифікованої енергетики.
Зустрічі з О.Отнякіною-Бердник завжди є інтерактивними. В усіх значеннях цього слова. Зокрема, кожен має можливість «познайомитись» з фантастичними образами, якщо це керамічні іграшки – потримати їх в руках, обрати ту, яка ближче до душі, зрезонувала з внутрішнім станом та настроєм. У скарбниці образів О.Отнякіної-Бердник, на наш погляд, зібрано усі психологічні типи і навіть акцентуації особистості, в кожної з іграшок – справді живі очі, яскраво виражені чуттєвість, грайливість, особливості соціальної ролі. Все як у житті. Вони як і люди, різні, з різними почуттями.
У кожному образі відчувається архетипна глибина, як то образи кота, риби, цапа, ведмедя, зайця присутні у світовій міфології. Тому вони космічні і водночас цілком буденні, є відображенням яскравих рис менталітету українського народу, особливостей національного характеру.
Характер є у кожного образу, за кожним – послання, ряд асоціацій, що розкривають особистий код персонажу. Наприклад – «Синє море хитається. Білий заєць купається (Місяць)» – і сама загадка і відгадка поєднано в фантастичній істоті, в якій впізнаємо своє рідне, місцеве.
Чуттєві образи О.Отнякіної-Бердник є своєрідним імунітетом від всесвіту…покемонів, популярної медіафраншизи, яка нас змушує гратися віртуальними іграшками, позбавленими характеру й індивідуальності. Адже, хоча й існує більше 800 різновидів покемонів, в них є лише певні бойові функції і вони характерологічно спрощені. Цей альтернативний світ з доповненою реальністю нічого не дає душі і серцю.
Отже Цар-Лев, Цариця-Левиця…Вони у чомусь схожі.
Але є ті невловимі речі, що дозволяють нам розрізняти жіночність Цариці і мужність Царя. Ми тоді вглядаємося, якими візуальними засобами це виражено. Що Ви відчули, а потім помітили?
Практика розрізнення є важливою у світі, що прагне до невизначеності. Створюючи свій варіант фантастичної тварини, ми також можемо дещо дізнатися про себе.
Куратор Оксана Пушонкова
О.Отнякіна-Бердник. «Левиця-Цариця» (папір, гуаш), 2014.
«Лев-Цар»(папір, гуаш), 2014.
Роботи знаходяться в експозиції ЧОХМ
Чуттєвість. Чоловіче і жіноче
в фантастичних образах О.Отнякіної-Бердник
Здавна українська жінка є основою збереження традицій, навчання мови, окреслює символічні межі нації. Вона виконує ту ж саму функцію для культури, що і для своєї родини – енергетично і духовно захищає її поле.
У картинах «Цар-Лев»(2014), «Цариця-Левиця»(2014) жінка і чоловік рівні у своїй силі та впливовості. Вони у чомусь схожі. Вони – чуттєві. Але у чому відмінність жіночої і чоловічої чуттєвості? Якими візуальними засобами це виражено у художніх творах О.Отнякіної-Бердник?
У кожній національній культурі є свої уявлення про чоловіче і жіноче, як вони склалися в історії. Вони визначають можливі соціальні ролі і гендерні сценарії, включають особливості соціальної регуляції і репрезентації особливостей чуттєвої культури. Традиційне патріархатне суспільство базується на цінностях пасивності жінки та активності чоловіка. Проте традиційність жіночого-чоловічого в культурі – більш глибоке поняття. Здавна жінка виступає ретранслятором цінностей культури, збереження традицій, навчання мови, окреслення символічних меж нації. Вона виконує ту ж саму функцію для культури, що і для своєї родини – енергетично і духовно захищає її поле.
В патріархатній моделі культури, яка, до речі, сьогодні зазнає тотальної критики, мало уваги приділяється жіночому досвіду, як способу проживання і відчування світу. Але є мистецькі репрезентації, які розкривають сутність цього досвіду та спонукають до його переосмислення.
В українській народній культурі закладено багато сенсів – як жили наші предки, що транслювали у майбуття. Зразки народного мистецтва України тісно пов’язані з українською обрядовістю, вони супроводжуються різноманіттям фольклорної поетики і містять багато сюжетів.
Жінка в українському суспільстві не відповідає чіткій субординації патріархатної культурі. Їй притаманний більш вільний розвиток, що включає різноманітні соціальні здібності і схильність до лідерства. В українських мистецьких образах посилена роль образів матері, свекрухи, відьми, бабки-повитухи. Присутня також безтілесна мавка, що більш символізує слабкість, ніж силу. Сакральний український образ, центральний національний символ – Берегиня – оберіг родини, роду і народу. Вона охороняє духовні цінності, хоча традиційно Дух – чоловіча інстанція. На давніх зображеннях Берегиня – серед вершників-воїнів, адже в ній – велика сила.
Мабуть тому українська жінка переважно активна. Жінки реалізують себе не лише у просторі приватного, а й публічного. Тому присутня їх певна супорядність з чоловіками в активності творення символічного світу культури.
Ось у цьому контексті ми пропонуємо сприйняти картини О.Отнякіної- Бердник з колекції Черкаського обласного художнього музею.
«Лев-Цар»(папір, гуаш), 2014.
«Левиця-Цариця» (папір, гуаш), 2014.
Музей також має у фондах та експозиції керамічну колекцію майстрині, яка презентує феномен української іграшкової культури. Але, незалежно від способу втілення ідеї, ми звертаємо увагу саме на образи, через які транслюється глибока автентичність колективної свідомості українського народу.
Поштовхом до творчості для О. Отнякіної-Бердник стало враження від творів Марії Примаченко, яким вона дала нове призначення, втілювати прадавні образи українського фольклору. Це цілий світ різноманітних істот: птахів, звірів, рибок, реалістичних і фантастичних, досить часто – міфологічних, в основу яких закладено здатність майстрині шукати і дивувати. Вони чарівні й реальні водночас, живі, кожну наділено певними рисами характеру, настроєм.
Згадаймо, що Марія Примаченко запозичувала окремі сюжети, іконографічні схеми від народної картини, застосовуючи орнаментальні метафори та символи, зображуючи їх крізь призму власного світосприймання, не порушуючи «висхідного коду» твору.
Свої роботи О. Отнякіна-Бердник також оздоблює яскравим барвистим розписом, створює неповторні самодостатні істоти, і в кожній – казка, загадка, приказка, пісня, легенда. І ці образи створює винятково уява авторки. Часто вони поєднують декілька традиційних образів, ні до чого, крім себе, не відсилають і «оживають» у комунікативній ігровій ситуації, адже їх необхідно «розкодувати», відгадуючи загадку, або пригадуючи казку.
Ольга в інтерв’ю і виступах на творчих зустрічах наголошує на унікальності народного мистецтва, необхідності збереження його кодифікованої енергетики.
Зустрічі з О.Отнякіною-Бердник завжди є інтерактивними. В усіх значеннях цього слова. Зокрема, кожен має можливість «познайомитись» з фантастичними образами, якщо це керамічні іграшки – потримати їх в руках, обрати ту, яка ближче до душі, зрезонувала з внутрішнім станом та настроєм. У скарбниці образів О.Отнякіної-Бердник, на наш погляд, зібрано усі психологічні типи і навіть акцентуації особистості, в кожної з іграшок – справді живі очі, яскраво виражені чуттєвість, грайливість, особливості соціальної ролі. Все як у житті. Вони як і люди, різні, з різними почуттями.
У кожному образі відчувається архетипна глибина, як то образи кота, риби, цапа, ведмедя, зайця присутні у світовій міфології. Тому вони космічні і водночас цілком буденні, є відображенням яскравих рис менталітету українського народу, особливостей національного характеру.
Характер є у кожного образу, за кожним – послання, ряд асоціацій, що розкривають особистий код персонажу. Наприклад – «Синє море хитається. Білий заєць купається (Місяць)» – і сама загадка і відгадка поєднано в фантастичній істоті, в якій впізнаємо своє рідне, місцеве.
Чуттєві образи О.Отнякіної-Бердник є своєрідним імунітетом від всесвіту…покемонів, популярної медіафраншизи, яка нас змушує гратися віртуальними іграшками, позбавленими характеру й індивідуальності. Адже, хоча й існує більше 800 різновидів покемонів, в них є лише певні бойові функції і вони характерологічно спрощені. Цей альтернативний світ з доповненою реальністю нічого не дає душі і серцю.
Отже Цар-Лев, Цариця-Левиця…Вони у чомусь схожі.
Але є ті невловимі речі, що дозволяють нам розрізняти жіночність Цариці і мужність Царя. Ми тоді вглядаємося, якими візуальними засобами це виражено. Що Ви відчули, а потім помітили?
Практика розрізнення є важливою у світі, що прагне до невизначеності. Створюючи свій варіант фантастичної тварини, ми також можемо дещо дізнатися про себе.
Куратор Оксана Пушонкова
О.Отнякіна-Бердник. «Левиця-Цариця» (папір, гуаш), 2014.
«Лев-Цар»(папір, гуаш), 2014.
Роботи знаходяться в експозиції ЧОХМ
" data-image="/storage/app/uploads/public/5f5/7d5/f11/5f57d5f11ac50309019370.jpg" data-services="vkontakte,facebook,odnoklassniki,gplus,twitter">