16 днів проти насильства

Міжнародна спільнота щорічно підтримує акцію “16 днів проти насильства”. Тисячі громадян та сотні державних і громадських організацій з більш ніж 100 країн світу активізують з 25 листопада по 10 грудня свої зусилля заради об’єднуючої мети: збільшити розуміння та обізнаність про всі форми насильства у співвітчизників, створити в конкретному регіоні або окремій державі соціальний простір, вільний від насильства.

Щорічна акція “16 днів проти насильства” (25 листопада – 10 грудня) ініційована Першим всесвітнім інститутом жіночого лідерства 1991 року. Власне тоді визначився зв’язок між насильством стосовно жінок та правами людей. Дати акції символічно наголошують на цьому зв’язку:

25 листопада – Міжнародний день проти насильства щодо жінок, 10 грудня – Міжнародний день прав людини. У цей шістнадцятиденний період входять й інші важливі для демократичної спільноти дати: 1 грудня – Міжнародний день боротьби зі СНІДом, 2 грудня – Міжнародний день боротьби з рабством, 3 грудня – Міжнародний день інвалідів, 5 грудня – Міжнародний день волонтера, 6 грудня – річниця інциденту в Монреалі.

Таким чином, майже кожний день від 25 листопада до 10 грудня означений фактами та аргументами стосовно того, що будь-які форми насильства (у громадській чи приватній сферах) є порушенням прав людини.

Україна приєдналася до акції “16 днів проти насильства” 2001 року. Через рік заходи та ініціативи акції, проголошеної другим Всеукраїнським конгресом жінок, пройшли вже у 20 регіонах України, об’єднали 75 всеукраїнських громадських організацій та широке коло представників державних структур. Подібна активність свідчить про актуальність проблеми подолання насильства в нашій державі, пошук в громадах та владних структурах оптимального механізму реагування як на спільні соціальні проблеми, так і на конкретну людську біду.

Основні завдання акції “16 днів проти насильства”:

- привернути увагу громадськості до актуальної для українського суспільства проблеми подолання насильства в сім’ї;

- активізувати партнерський рух громадських організацій та державних органів щодо попередження насильства та захисту прав жінок в Україні;

- сприяти утвердженню ненасильницької ідеології в територіальних громадах та в українському суспільстві в цілому.

25 листопада, у Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства проти жінок, – привід звернути увагу усієї громадськості на необхідність вирішення цієї проблеми. Щорічно в Україні офіційно реєструється більше 100 тисяч звернень з приводу насильства в сім’ї. За неофіційною статистикою, кожна п’ята жінка протягом свого життя потерпала від різних форм насильства – фізичного, сексуального, психологічного, економічного. Однією із причин того, що жінки рідко звертаються за допомогою, є стереотипи, відповідно до яких домашнє насильство – це „сміття, яке не слід виносити із хати”. Проблему насильства стосовно жінок, у тому числі сексуального, загострює воєнний конфлікт, який відбувається на сході України.

Урядом зроблено низку кроків, спрямованих на системне подолання насильства щодо жінок. Протидія домашньому насильству, забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків стали частиною Плану дій Національної стратегії у сфері прав людини. На початку 2016 року затверджено Національний план дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 „Жінки, мир, безпека”, який акцентує увагу на необхідності активної участі жінок у подоланні конфлікту та вжиття спеціальних заходів у сфері протидії ґендерно зумовленому насильству. Триває адаптація для України 17-ти Цілей сталого розвитку ООН до 2030 року, серед яких ціль 5 – „Забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”. Питання забезпечення гендерної рівності є складовими ще 8-ми цілей.

Неприйняття Закону „Про ратифікацію Стамбульської конвенції”, поданого Президентом України до Верховної Ради України, свідчить про необхідність подальшої роботи з підвищення обізнаності з питань запобігання та боротьби з насильством стосовно жінок. Натомість Стамбульська конвенція – це той інструмент, який дозволить розширити доступ до захисту та допомоги постраждалих від насильства, незалежно від соціального статусу, місця проживання, інших ознак, що особливо важливо в умовах децентралізації, яка відбувається в Україні.