Мова
30 Грудня

Богдан Хмельницький: Ганна Сомківна, Матрона Чаплинська, Ганна Золотаренко

Толюпа А. , ННІ історії і філософії, 3-А

Богдан Хмельницький: Ганна Сомківна, Матрона Чаплинська, Ганна Золотаренко

Життя гетьмана Богдана Хмельницького привертало увагу багатьох істориків і письменників, але, цікавлячись його політичною діяльністю, перші - майже не приділяли уваги його особистому життю, а другі - не гребували чутками й легендами, а часто й самостійно вигадували пікантні подробиці.

Усі знають Богдана-Зиновія Хмельницького як визначного українського політичного й державного діяча, полководця, гетьмана України, засновника Української гетьманської держави, але не кожний зможе назвати імена жінок, які стали берегинями його родинного вогнища, коханням гетьмана і його болем. Між тим, жінки в долі Б. Хмельницького відіграли чи не вирішальну роль. А було їх троє. Перша - Ганна Сомківна - стала матір’ю його дітей, друга - Мотрона Чаплинська - стала його пристрастю, а третя - Ганна Золотаренко - стала гідною гетьманшею заснованої Б. Хмельницьким Української держави.

Першою дружиною майбутнього гетьмана була Ганна (Гафія) Сомківна - донька заможного переяславського купця, сестра майбутнього наказного гетьмана Якима Сомка. За даними В. Кривошея, вона народилася в Переяславі щонайпізніше 1608 року.Після смерті батька Ганна росла під опікою свого брата Якима, який приятелював з суботівським сотником, завдяки цій дружбі і відбулось знайомство майбутнього подружжя. Весілля відгуляли близько 1623 року.

Ганна Сомківна

За свідченнями дослідників, Ганна була гарною і розсудливою дівчиною. Дбайлива і працьовита господиня, лагідна і тиха дружина цілком присвятила себе родині. Ганна кохала свого чоловіка, пишалась ним, була вірною дружиною. За більш ніж двадцять років подружнього життя родина помітно збільшилась. За даними В. Кривошея, Хмельницькі мали 3-4 синів і 6-8 доньок, тобто 9-12 дітей [1, 68].

На жаль, відомі імена лише трьох синів і чотирьох дочок: Тимофій, Юрій, Григорій, Катерина, Степанида, Марія, Олена. Народження дітей підірвало слабке здоров’я Ганни. Погіршувався її стан і у зв’язку з постійними сварками чоловіка з Чигиринським підстаростою Чаплинським: «Аж перша жінка і злягла, і вмерла, і тиху душу Богу віддала». Історики вважають, що Ганна Сомко померла між 1645-1647 роками, ближче до кінцевої дати (Я. Дашкевич, В. Кривошея).

Ганні вдалося створити родинний затишок у Суботові, вона всі роки була невидимою опорою для свого чоловіка, доглядала дітей, поралась по господарству і була щаслива цим. Напевно, саме через таке «тихе» щастя цей шлюб Богдана Хмельницького став малоцікавим для художньої уяви письменників, у романі Ліни Костенко «Берестечко» про першу дружину гетьмана згадується лише раз, але й у цій єдиній згадці - «тиха душа» - епітет, використаний авторкою, відтворює і лагідний характер жінки, і притаманний їй спокій, яким вона доповнила бунтарський, войовничий норов чоловіка.

Можливо, Ганна Сомківна і не стала яскравою сторінкою в житті Богдана Хмельницького, але вона виконала найважливішу місію жінки - була дбайливою і люблячою матір’ю його дітей, вірною дружиною.

Коли Ганна почала важко хворіти, у поміч їй по господарству і для догляду за дітьми взяли дівчину- сироту з Чигирина - Мотрону, однак, є свідчення, що на хуторі Хмельницьких у цей час жила ще одна жінка - Ганна Золотаренко.

В. Кривошея, досліджуючи генеалогічні зв’язки козацької еліти України, натрапив на цікаві дані: «Під час гетьманування Сомка останньому допомагав брат Василь Титаренко, котрий водночас був братом мачухи Юрія Хмельницького. У разі достовірності цієї інформації: Гафія Сомко і Ганна Золотаренко - двоюрідні сестри» [1, 69].

В. Кривошея наголошує на необхідності додаткової перевірки цього твердження.

Якщо вважати ці дані достовірними, стає зрозумілою присутність Ганни Золотаренко, її допомога хворій сестрі, опікування племінниками. Очевидно, після смерті Ганни Сомківни, коли Богдан Хмельницький став жити з Мотроною як з дружиною, Ганна Золотаренко покинула хутір.

Точних даних про походження Мотрони Чаплинської немає. За однією з версій, Мотрона походила з православного шляхетського роду з Брацлавщини. М. Костомаров називає її «кумою» Б. Хмельницького.

Цей факт свідчить про те, що на момент хрещення дитини, Мотрона була православною, а коли виходила заміж за Д. Чаплинського, перейшла в католицьку віру, отримавши при хрещенні ім’я Гелена.

За іншою версією, припускають, що Гелена походила з польської шляхти і її дівоче прізвище було Коморовська герба Корчак. У деяких польських хроніках її називають «Геленою з Дикого поля». Вона рано стала сиротою. Дівчину приютив рід Хмельницьких з Чигирина, де вона допомагала по господарству недужій дружині Богдана Хмельницького, Ганні Сомківні. Після смерті останньої Мотрона залишалася нянькою при Богданових дітях, ставши його коханкою і незаконною дружиною. Перед вінчанням з Б. Хмельницьким перейшла в православну віру і отримала ім’я Мотрона. М. Костомаров називає Гелену «загадочной женщиной», говорить, що вона «несомненно страстно любимая гетманом» [3, 344].

У 1647 році чигиринський підстароста Даніель Чаплинський, ворог Б. Хмельницьких і залицяльник Мотрони, коли не було Богдана, здійснив напад на його хутір у Суботові, забив на смерть його сина, і викрав Мотрону, з якою силоміць повінчався. У романі Ліни Костенко також підтверджується ця версія подій: «Вона йому належала з принуки. Сама казала — силою взяли» [2, 108].

Спроби Б. Хмельницького вирішити конфлікт з допомогою суду були марними, його самого ув’язнили. Тоді за Б. Хмельницького, як свідчать історичні джерела, поручився старий чигиринський полковник С. Кричевський: «Лише приятель і кум Хмельницького, Станіслав-Михайло Кричевський, допоміг йому втекти з-під варти. З невеликим загоном козаків Хмельницький виїхав на Запорожжя». Цьому сприяла сама дружина Чаплинського, красуня Гелена. Пізніше у своїх листах до Адама Кисіля гетьман писав: «Коли б не допомогла своєю участю й проханням Чаплинська, ця розсудлива невинних людей жалібниця-Есфір, то не знаю, що б сталося від ворожого наклепу Чаплинського з моєю головою далі».

Б. Хмельницький називає Гелену біблійним ім’ям Есфір (персидська цариця, яка, за легендою, врятувала своїм мужнім вчинком іудейський народ), що доводить, всупереч тому, що Гелена стала дружиною його ворога, він все одно зберіг до неї ніжні почуття. Про допомогу Гелени Б. Хмельницькому у в’язниці згадується і в романі «Берестечко»: «Уже чужа, Чаплинського жона, — / а потайки приходила до мене,/ приносила у кухлику вина»; «Як я крізь ґрати цілував ті руки,/ які мені той кухлик подали!..» [2, 108].

Зі спалахом Хмельниччини Д. Чаплинський покинув свою дружину 1648 року в Чигирині, і Мотрона вийшла заміж удруге за свого колишнього коханця Хмельницького: «Ту жінку спершу викрали у мене,/а потім я оружно відібрав» [2, 115]. Повінчалися вони за православним обрядом того ж року: «І може, це було переступом,/ і нас осудять в небесах, — / у храмі Божому, всечесному,/ нас обвінчав Іоасаф» [2, 115]. Цей шлюб дійсно був «переступом», суперечив церковним канонам, адже Мотрона вже була вінчаною дружиною і її чоловік був живий, окрім того, за свідченням М. Костомарова, вона була кумою Б. Хмельницького. Осуд людей і церкви був зрозумілим, але гетьмана це не зупинило. У лютому 1649 року подружжя отримало офіційне визнання їхнього шлюбу в Києві від єрусалимського патріарха Паїсія. Задля цього Б. Хмельницький зробив щедрий дарунок патріархові - шестеро баских коней та тисячу злотих.

Усього три роки панувала в гетьманських покоях розкішна Гелена. Вбрана в найдорожчі оксамитові сукні, сяючи діамантами і перлинами, вона виконувала роль господині, набивала тютюном люльки знатним гостям, пригощала їх медом-горілкою.

Гелена Чаплинська

Часто державні справи і безперервні воєнні дії кликали Б. Хмельницького до походу, і тоді Гелена в колі своїх прихильників як хотіла відводила душу. Старшинське оточення гетьмана неприязно ставилося до «ляшки», часто нарікало на неї самому Богданові. Та він палко кохав звабливу жінку й не помічав того, що бачили всі – як Гелена розтринькує гроші, знається з підозрілими шляхтичами.

М. Грушевський і М. Костомаров зазначають, що Богдан Хмельницький перед битвою під Берестечком виявив нестачу коштів у козацькій скарбниці. Спочатку вирішив, що їх узяв Тиміш, а коли з’ясувалось, що син про гроші нічого не знає, гетьман доручив йому розслідування цієї справи. У результаті Тиміш з’ясував, що гроші вкрала його мачуха Гелена і її коханець, управитель скарбниці, колишній годинникар зі Львова. Ходили чутки, що вона, намовлена єзуїтами, намагалася отруїти Богдана.

У романі Ліни Костенко образ Гелени є двояким. З одного боку - це вродлива, зваблива, кохана дружина гетьмана. Б. Хмельницький називає Гелену «щастям полиновим» — певно, пізнав він гіркий присмак полину ще в шлюбі з нею. Адже вона була полькою, любила веселі розваги, гучні гуляння, була такою молодою і, напевно, не завжди гетьман знаходив поруч з нею розраду. Чи змогла вона стати йому другом, соратницею, помічницею? Навряд. У творі простежується, що Гелена вабила Б. Хмельницького саме як коханка, її тілесні принади, її пристрасність зводили його з розуму: «Шляхтянка пишна і лукава,/ щоб я достоту скаженів,/ тремкою цнотою лякала,/ то скаже: мій,/ то скаже: ні! В гарячці губ, в нестямі тіла,/ в шалу розчахнутих колін,/які слова ти шепотіла/ шовковим голосом своїм!»; «А як мінилася в лиці,/ коли сорочка перкалева згорала в мене у руці!»; «Була як чад. В любові невтоленна./ Була як опік серця і чола./ Ото колись одна така Гелена / і до війни троянців довела» [2, 59].

Ліна Костенко натякає на версію польських істориків, які надають повстанню Б. Хмельницького характеру помсти за особисту образу, називають національно-визвольну боротьбу українського народу «війною за русу косу». На їхню думку, Гелена стала справжньою Єленою Троянською. Адже через цю надзвичайно вродливу жінку втратили розум два вороги - Богдан Хмельницький і чигиринський підстароста Даніель Чаплинський. Сварка двох чоловіків поклала початок масштабному кровопролиттю й, зрештою, призвела до відділення України від Речі Посполитої. Українські історики відкидають факт особистої помсти як першопричину повстання, є свідчення, що підготовка до національно-визвольної війни почалась за декілька років до цього інциденту.

Б. Хмельницький намагається зрозуміти, знайти пояснення зраді Гелени. Розмірковує, може варто було бути жорсткішим з дружиною. У розпачі Б. Хмельницький звертається до вже покійної зрадливої Гелени, але і в цьому зверненні стільки ніжності: «Чи ж не любив тебе я. моя рідна?» [2, 65]; «Було б шануватись, моя замороко,/ хоч для годиться, про людське око»; «То що ж ти серце із мене вийняла?/ Ти ж мені душу всю запомийнила!» [2, 71].

Помітно, що в образі Богдана Хмельницького втілено феміністичні погляди Ліни Костенко. Розмірковуючи над зрадою Гелени, він намагається оцінити поведінку жінки за однаковими мірками з чоловіком, опинись він у подібній ситуації. Адже сам гетьман зізнається, що він «був женило, джиґун,/ не послідній таки бабодур», тоді як «жінці варто лиш оступитись,/то гріх від Бога і від людей./ Уже й гуляща, уже й повія,/ і поговір на неї, і сором». Тому в роман органічно вплітаються християнські мотиви всепрощення гріхів: «Прости їй, Боже, невільний скором!» [2, 77].

Та все ж розумом гетьман усвідомлює моральний занепад дружини. Вона його не просто зрадила, а зганьбила перед усім військом: «Я спопелів. Я вже не був собою./Я тяжко пив і думав про одне./Щоб так на глум, напередодні бою,/ перед козацтвом виставить мене!»; «Приниження це те, від чого я вмирав» ; «Принижений, покривджений на честі,/я переможцем бути вже не міг».

У хвилину гніву Б. Хмельницький називає дружину «перелюбницею», «лайдачкою», «ненависною мачухою своїх синів». Тиміш переконує, що Гелена не варта любові батька, що вона - «шльоха», «душа блудодійська» [2, 63].

Під впливом гніву, ревнощів, болю і образи, які відчував Б. Хмельницький через подружню зраду, в його свідомості відбувається трансформація образу Гелени в кардинально відмінний – образ зеленої змії. Гадюка – символ злоби, люті, підступності, лукавства, спокуси, знаряддя кари Божої.

За романом «Берестечко» Б. Хмельницький не може пробачити собі, що з його наказу Тиміш так жорстоко розправився з мачухою. Він не може повірити, що сам звелів вбити дружину, а тепер жити не хоче без своєї Гелени: «Нема Гелени. І нема мене... » [2, 105]. Ліна Костенко у своєму романі достовірно відтворила вдачу Б. Хмельницького. Історія зберегла свідчення про запальну вдачу гетьмана. В. Пришляк наводить дані, що якось Хмельницький в одній гарячій суперечці зі старшиною спересердя рубонув шаблею по руці черкаського полковника Яська Пархоменка. Потім тричі вклонився, просячи вибачення, і звелів пригостити усіх на знак примирення бочкою питного меду. У нестримній люті наказував прикувати то до гармати, то до підлоги генерального писаря Івана Виговського — за підозру, що той шпигує на користь Москви. Не милував і свого старшого сина Тимоша. Одного разу «наказав прив’язати його до гармати і міцно бити, поки той не поклявся йому, що буде добрим, статечним, і тільки потім наказав відкувати його. Військовий час, важке життя, полон, жорстокі битви зробили гетьмана запальним, і син також вдався в батька.

Не буде перебільшенням стверджувати, що Ліна Костенко, показавши незвичайне кохання героїв, подає власну, дещо відмінну від традиційної історичної, версію про причини поразки козацьких військ під Берестечком. Справа не лише в тому, що Іслам-Гірей зрадив і ув’язнив гетьмана. Змучений чорною тугою, полководець не міг ефективно проводити воєнну операцію: «Я був понижений і вбитий./Я пив. Я мучився. Не спав./Боявся посміху, як пастки./ Ось я такий і воював./В мені було зерно поразки» [2, 75]. Так обезсилити гетьмана могла тільки смерть справжньої любові.

М. Костомаров також вважає, що смерть дружини стала однією з причин поразки. Цілком закономірним є те, що, коли гетьман став удруге вдівцем, його доля, як і доля племінників, були небайдужі Ганні Золотаренко, вона знову прийшла на допомогу, прийшла, щоб залишитись з Б. Хмельницьким до кінця на правах його третьої дружини.

Ганна Золотаренко

Відомо, що народилася Ганна в Корсуні, у сім’ї міщанина, ймовірно ювеліра, Микифора Золотаренка. Мала двох братів, які були ніжинськими полковниками - Івана та Василя Золотаренків. З першим чоловіком, рідним братом матері Петра Дорошенка, Якимом Тарасенком, Ганна Золотаренко мала сина Кіндрата. Вдруге вийшла заміж за полковника Мартина Пилипенка (через це її козаки називали Пилипихою), народила сина Данила. Були сини Стефан, Осип [1, 69].

У серпні 1651 року вийшла заміж за Богдана Хмельницького, з яким обвінчалась у Корсуні, у Свято-Іллінській церкві. На час свого третього шлюбу Ганні було років 45-48. Дітей від попередніх шлюбів усиновив Богдан Хмельницький, надалі всі вони носили його прізвище. Без сумніву, цей шлюб сприяв зміцненню його становища серед старожитнього козацтва. Ганна Золотаренко відрізнялась від Ганни Сомківни і від Мотрони Чаплинської стриманим, але владним характером, а перш за все тим, що вона брала участь у державних справах свого чоловіка. Завдяки їй Чигиринський двір Б. Хмельницького став справжньою державною столицею. Гучні застілля, які часто закінчувались бійками, були зведені до мінімуму. Замість традиційної горілки Ганна часто подавала гостям угорське вино, розлите у вишукані срібні келихи. При ній у гетьманській резиденції з’явився оркестр, біля палацу заклали сад, для розваги гостей завели звіринець. Як належало дружині монарха, Ганна Хмельницька мала свій двір, її штат складався із знатних жінок. Урочистішими стали прийоми іноземних дипломатів, на яких були присутні лише найвищі чиновники та члени їхніх родин. На таких прийомах Ганна підтримувала ділові розмови дотепними і розсудливими репліками, доречними зауваженнями. Вся козацька старшина й численні іноземні гості з великою пошаною ставилися до гетьманші. Завдяки таким якостям вплив Ганни на чоловіка був значно більшим, ніж двох його попередніх дружин. Він став спокійнішим, менш запальним, більш ввічливим.

Богдан Хмельницький повністю довіряв своїй розумній дружині, вона стала його соратницею. Є достатньо свідчень про те, що Ганна була «владною гетьманшею»: вона негласно завідувала гетьманською скарбницею, авторитарно керувала сімейними справами родини Хмельницьких і навіть - коли гетьман уже хворів - підписувала універсали [за 2, 217]. Зокрема, в історичних архівах збереглася згадка про універсал на маєтності Густинського монастиря, виданий 22 липня 1655 року з підписом - «Гетьманова Анна Богданова Хмельницька» з печаткою та родовим гербом «Абданк».

Про впливовість цієї освіченої жінки, визнання її авторитету на міжнародному рівні свідчить той факт, що королева Польщі Марія-Людвіга користувалася її посередництвом під час польсько-українських переговорів. Відомості про цей випадок наводить М. Костомаров: «Любовицкий вынул из кармана пакет и сказал: «Пан гетман! Ее величество, королева, написала письмо к госпоже супруге вашей вельможности». Он подал письмо и вместе с ним драгоценный камень, который королева Мария посылала в дар козачке. Хмельницкий прочитал, поднял к небу глаза и сказал: «Боже всемогущий! . к моей Анне наияснейшая королева польская пишет письма и удостаивает ее просить о заступничестве передо мной!» [3, 516]. Дослідники зауважують, що якби Ганна Золотаренко жила пізніше, скажімо в ХІХ столітті, її без перебільшень можна було б назвати міністром двору.

Ганна залишилась з Богданом Хмельницьким до останку, була його опорою, його помічницею, його розрадою. Після смерті гетьмана в 1657 році вірна йому дружина жила в маєтку, біля родової усипальниці – Суботівської Іллінської церкви. А в 1671 році Ганна стала черницею з ім'ям Анастасія Києво-Печерського жіночого монастиря, де і доживала свій вік. Дата її смерті невідома.

Долею називають не першу і не останню, не одну з-поміж інших, а лише єдину. Ганна Золотаренко стала тією єдиною жінкою в житті гетьмана, змила і затьмарила сліди всіх попередніх, щоб залишитись з ним на самоті.

Ганна дала Б. Хмельницькому сили перебороти зраду, біль, втрату, ганьбу, поразку вірою в нього, адже, коли втрачаєш віру сам, необхідно, щоб хтось повірив у тебе: «Ти виринаєш./ Душа з біди як веслами гребе./ Ти видержиш, ти випливеш» [2, 161]. Своїм коханням і вірою в гетьмана Ганна Золотаренко його зцілила: «...ця жінка, що прийшла в моє життя,/ вона цілюща в дотику і слові./Важкі осмути пізньої любові/ вона знімає дотиком з чола./Ця жінка, що в життя моє прийшла./... Вона думає, що я сплю, а я воскресаю» [«, 167]. Жінка проявила себе і як помічниця гетьмана, завдяки їй брат сповістив полковників, де Б. Хмельницький, і військо почало збиратись. Мотрона була полячкою, мала польський гонор і пиху, схильність до польських звичаїв і бажання розваг, через що її не любив український народ. Ганна ж постає як представниця давнього козацького роду Золотаренків, чоловік якої загинув на війні, вона уособлює собою національну гідність і гордість, втілює кращі національні риси. Саме її мав сприймати український народ і козацька старшина як свою гетьманшу». Ганна відродила в Богданові гетьмана, дала сили повірити в себе і в перемогу.

Мріючи про спільне майбутнє, Б. Хмельницький говорить: «Повінчаємося у Корсуні,/ в місті слави моєї. Там/ пригадаю себе, колишнього./1 весілля справимо як слід./ Та й попросимо у Всевишнього/ трохи щастя. І трохи літ» [2, 174]. Ці мрії здійснились, у 1651 році Богдан Хмельницький і Ганна Золотаренко обвінчалась у Свято- Іллінській церкві міста Корсуня (на місці цієї церкви в 1995 році встановлено пам’ятний знак на честь їхнього вінчання). Доля подарувала їм не так вже й багато - 6 років подружнього життя, але хочеться вірити, що вони - люди, які зазнали стільки втрат і болю, - знайшовши одне одного, вміли цінувати кожну щасливу мить.

Нині в Чигиринському державному музеї Богдана Хмельницького зберігаються портрети трьох гетьманових дружин, написані народним художником України, лауреатом Національної Шевченківської премії Данилом Нарбутом.


Джерела:

1. Кривошея В. В. Козацька еліта Гетьманщини / Володимир Володимирович Кривошея. - К.: іПіЕНД імені І.Ф.Кураса НАН України, 2008. — 452 с.

2. Костенко Л. Берестечко: історичний роман / Ліна Костенко. - К.: Либідь, 2010. - 232 с.

3. Костомаров Н. И. Богдан Хмельницкий: В 3 т. / Николай Иванович Костомаров. - К.: Радуга, 2004. - 664 с.


Толюпа А. , ННІ історії і філософії, 3-А

Богдан Хмельницький: Ганна Сомківна, Матрона Чаплинська, Ганна Золотаренко

Життя гетьмана Богдана Хмельницького привертало увагу багатьох істориків і письменників, але, цікавлячись його політичною діяльністю, перші - майже не приділяли уваги його особистому життю, а другі - не гребували чутками й легендами, а часто й самостійно вигадували пікантні подробиці.

Усі знають Богдана-Зиновія Хмельницького як визначного українського політичного й державного діяча, полководця, гетьмана України, засновника Української гетьманської держави, але не кожний зможе назвати імена жінок, які стали берегинями його родинного вогнища, коханням гетьмана і його болем. Між тим, жінки в долі Б. Хмельницького відіграли чи не вирішальну роль. А було їх троє. Перша - Ганна Сомківна - стала матір’ю його дітей, друга - Мотрона Чаплинська - стала його пристрастю, а третя - Ганна Золотаренко - стала гідною гетьманшею заснованої Б. Хмельницьким Української держави.

Першою дружиною майбутнього гетьмана була Ганна (Гафія) Сомківна - донька заможного переяславського купця, сестра майбутнього наказного гетьмана Якима Сомка. За даними В. Кривошея, вона народилася в Переяславі щонайпізніше 1608 року.Після смерті батька Ганна росла під опікою свого брата Якима, який приятелював з суботівським сотником, завдяки цій дружбі і відбулось знайомство майбутнього подружжя. Весілля відгуляли близько 1623 року.

Ганна Сомківна

За свідченнями дослідників, Ганна була гарною і розсудливою дівчиною. Дбайлива і працьовита господиня, лагідна і тиха дружина цілком присвятила себе родині. Ганна кохала свого чоловіка, пишалась ним, була вірною дружиною. За більш ніж двадцять років подружнього життя родина помітно збільшилась. За даними В. Кривошея, Хмельницькі мали 3-4 синів і 6-8 доньок, тобто 9-12 дітей [1, 68].

На жаль, відомі імена лише трьох синів і чотирьох дочок: Тимофій, Юрій, Григорій, Катерина, Степанида, Марія, Олена. Народження дітей підірвало слабке здоров’я Ганни. Погіршувався її стан і у зв’язку з постійними сварками чоловіка з Чигиринським підстаростою Чаплинським: «Аж перша жінка і злягла, і вмерла, і тиху душу Богу віддала». Історики вважають, що Ганна Сомко померла між 1645-1647 роками, ближче до кінцевої дати (Я. Дашкевич, В. Кривошея).

Ганні вдалося створити родинний затишок у Суботові, вона всі роки була невидимою опорою для свого чоловіка, доглядала дітей, поралась по господарству і була щаслива цим. Напевно, саме через таке «тихе» щастя цей шлюб Богдана Хмельницького став малоцікавим для художньої уяви письменників, у романі Ліни Костенко «Берестечко» про першу дружину гетьмана згадується лише раз, але й у цій єдиній згадці - «тиха душа» - епітет, використаний авторкою, відтворює і лагідний характер жінки, і притаманний їй спокій, яким вона доповнила бунтарський, войовничий норов чоловіка.

Можливо, Ганна Сомківна і не стала яскравою сторінкою в житті Богдана Хмельницького, але вона виконала найважливішу місію жінки - була дбайливою і люблячою матір’ю його дітей, вірною дружиною.

Коли Ганна почала важко хворіти, у поміч їй по господарству і для догляду за дітьми взяли дівчину- сироту з Чигирина - Мотрону, однак, є свідчення, що на хуторі Хмельницьких у цей час жила ще одна жінка - Ганна Золотаренко.

В. Кривошея, досліджуючи генеалогічні зв’язки козацької еліти України, натрапив на цікаві дані: «Під час гетьманування Сомка останньому допомагав брат Василь Титаренко, котрий водночас був братом мачухи Юрія Хмельницького. У разі достовірності цієї інформації: Гафія Сомко і Ганна Золотаренко - двоюрідні сестри» [1, 69].

В. Кривошея наголошує на необхідності додаткової перевірки цього твердження.

Якщо вважати ці дані достовірними, стає зрозумілою присутність Ганни Золотаренко, її допомога хворій сестрі, опікування племінниками. Очевидно, після смерті Ганни Сомківни, коли Богдан Хмельницький став жити з Мотроною як з дружиною, Ганна Золотаренко покинула хутір.

Точних даних про походження Мотрони Чаплинської немає. За однією з версій, Мотрона походила з православного шляхетського роду з Брацлавщини. М. Костомаров називає її «кумою» Б. Хмельницького.

Цей факт свідчить про те, що на момент хрещення дитини, Мотрона була православною, а коли виходила заміж за Д. Чаплинського, перейшла в католицьку віру, отримавши при хрещенні ім’я Гелена.

За іншою версією, припускають, що Гелена походила з польської шляхти і її дівоче прізвище було Коморовська герба Корчак. У деяких польських хроніках її називають «Геленою з Дикого поля». Вона рано стала сиротою. Дівчину приютив рід Хмельницьких з Чигирина, де вона допомагала по господарству недужій дружині Богдана Хмельницького, Ганні Сомківні. Після смерті останньої Мотрона залишалася нянькою при Богданових дітях, ставши його коханкою і незаконною дружиною. Перед вінчанням з Б. Хмельницьким перейшла в православну віру і отримала ім’я Мотрона. М. Костомаров називає Гелену «загадочной женщиной», говорить, що вона «несомненно страстно любимая гетманом» [3, 344].

У 1647 році чигиринський підстароста Даніель Чаплинський, ворог Б. Хмельницьких і залицяльник Мотрони, коли не було Богдана, здійснив напад на його хутір у Суботові, забив на смерть його сина, і викрав Мотрону, з якою силоміць повінчався. У романі Ліни Костенко також підтверджується ця версія подій: «Вона йому належала з принуки. Сама казала — силою взяли» [2, 108].

Спроби Б. Хмельницького вирішити конфлікт з допомогою суду були марними, його самого ув’язнили. Тоді за Б. Хмельницького, як свідчать історичні джерела, поручився старий чигиринський полковник С. Кричевський: «Лише приятель і кум Хмельницького, Станіслав-Михайло Кричевський, допоміг йому втекти з-під варти. З невеликим загоном козаків Хмельницький виїхав на Запорожжя». Цьому сприяла сама дружина Чаплинського, красуня Гелена. Пізніше у своїх листах до Адама Кисіля гетьман писав: «Коли б не допомогла своєю участю й проханням Чаплинська, ця розсудлива невинних людей жалібниця-Есфір, то не знаю, що б сталося від ворожого наклепу Чаплинського з моєю головою далі».

Б. Хмельницький називає Гелену біблійним ім’ям Есфір (персидська цариця, яка, за легендою, врятувала своїм мужнім вчинком іудейський народ), що доводить, всупереч тому, що Гелена стала дружиною його ворога, він все одно зберіг до неї ніжні почуття. Про допомогу Гелени Б. Хмельницькому у в’язниці згадується і в романі «Берестечко»: «Уже чужа, Чаплинського жона, — / а потайки приходила до мене,/ приносила у кухлику вина»; «Як я крізь ґрати цілував ті руки,/ які мені той кухлик подали!..» [2, 108].

Зі спалахом Хмельниччини Д. Чаплинський покинув свою дружину 1648 року в Чигирині, і Мотрона вийшла заміж удруге за свого колишнього коханця Хмельницького: «Ту жінку спершу викрали у мене,/а потім я оружно відібрав» [2, 115]. Повінчалися вони за православним обрядом того ж року: «І може, це було переступом,/ і нас осудять в небесах, — / у храмі Божому, всечесному,/ нас обвінчав Іоасаф» [2, 115]. Цей шлюб дійсно був «переступом», суперечив церковним канонам, адже Мотрона вже була вінчаною дружиною і її чоловік був живий, окрім того, за свідченням М. Костомарова, вона була кумою Б. Хмельницького. Осуд людей і церкви був зрозумілим, але гетьмана це не зупинило. У лютому 1649 року подружжя отримало офіційне визнання їхнього шлюбу в Києві від єрусалимського патріарха Паїсія. Задля цього Б. Хмельницький зробив щедрий дарунок патріархові - шестеро баских коней та тисячу злотих.

Усього три роки панувала в гетьманських покоях розкішна Гелена. Вбрана в найдорожчі оксамитові сукні, сяючи діамантами і перлинами, вона виконувала роль господині, набивала тютюном люльки знатним гостям, пригощала їх медом-горілкою.

Гелена Чаплинська

Часто державні справи і безперервні воєнні дії кликали Б. Хмельницького до походу, і тоді Гелена в колі своїх прихильників як хотіла відводила душу. Старшинське оточення гетьмана неприязно ставилося до «ляшки», часто нарікало на неї самому Богданові. Та він палко кохав звабливу жінку й не помічав того, що бачили всі – як Гелена розтринькує гроші, знається з підозрілими шляхтичами.

М. Грушевський і М. Костомаров зазначають, що Богдан Хмельницький перед битвою під Берестечком виявив нестачу коштів у козацькій скарбниці. Спочатку вирішив, що їх узяв Тиміш, а коли з’ясувалось, що син про гроші нічого не знає, гетьман доручив йому розслідування цієї справи. У результаті Тиміш з’ясував, що гроші вкрала його мачуха Гелена і її коханець, управитель скарбниці, колишній годинникар зі Львова. Ходили чутки, що вона, намовлена єзуїтами, намагалася отруїти Богдана.

У романі Ліни Костенко образ Гелени є двояким. З одного боку - це вродлива, зваблива, кохана дружина гетьмана. Б. Хмельницький називає Гелену «щастям полиновим» — певно, пізнав він гіркий присмак полину ще в шлюбі з нею. Адже вона була полькою, любила веселі розваги, гучні гуляння, була такою молодою і, напевно, не завжди гетьман знаходив поруч з нею розраду. Чи змогла вона стати йому другом, соратницею, помічницею? Навряд. У творі простежується, що Гелена вабила Б. Хмельницького саме як коханка, її тілесні принади, її пристрасність зводили його з розуму: «Шляхтянка пишна і лукава,/ щоб я достоту скаженів,/ тремкою цнотою лякала,/ то скаже: мій,/ то скаже: ні! В гарячці губ, в нестямі тіла,/ в шалу розчахнутих колін,/які слова ти шепотіла/ шовковим голосом своїм!»; «А як мінилася в лиці,/ коли сорочка перкалева згорала в мене у руці!»; «Була як чад. В любові невтоленна./ Була як опік серця і чола./ Ото колись одна така Гелена / і до війни троянців довела» [2, 59].

Ліна Костенко натякає на версію польських істориків, які надають повстанню Б. Хмельницького характеру помсти за особисту образу, називають національно-визвольну боротьбу українського народу «війною за русу косу». На їхню думку, Гелена стала справжньою Єленою Троянською. Адже через цю надзвичайно вродливу жінку втратили розум два вороги - Богдан Хмельницький і чигиринський підстароста Даніель Чаплинський. Сварка двох чоловіків поклала початок масштабному кровопролиттю й, зрештою, призвела до відділення України від Речі Посполитої. Українські історики відкидають факт особистої помсти як першопричину повстання, є свідчення, що підготовка до національно-визвольної війни почалась за декілька років до цього інциденту.

Б. Хмельницький намагається зрозуміти, знайти пояснення зраді Гелени. Розмірковує, може варто було бути жорсткішим з дружиною. У розпачі Б. Хмельницький звертається до вже покійної зрадливої Гелени, але і в цьому зверненні стільки ніжності: «Чи ж не любив тебе я. моя рідна?» [2, 65]; «Було б шануватись, моя замороко,/ хоч для годиться, про людське око»; «То що ж ти серце із мене вийняла?/ Ти ж мені душу всю запомийнила!» [2, 71].

Помітно, що в образі Богдана Хмельницького втілено феміністичні погляди Ліни Костенко. Розмірковуючи над зрадою Гелени, він намагається оцінити поведінку жінки за однаковими мірками з чоловіком, опинись він у подібній ситуації. Адже сам гетьман зізнається, що він «був женило, джиґун,/ не послідній таки бабодур», тоді як «жінці варто лиш оступитись,/то гріх від Бога і від людей./ Уже й гуляща, уже й повія,/ і поговір на неї, і сором». Тому в роман органічно вплітаються християнські мотиви всепрощення гріхів: «Прости їй, Боже, невільний скором!» [2, 77].

Та все ж розумом гетьман усвідомлює моральний занепад дружини. Вона його не просто зрадила, а зганьбила перед усім військом: «Я спопелів. Я вже не був собою./Я тяжко пив і думав про одне./Щоб так на глум, напередодні бою,/ перед козацтвом виставить мене!»; «Приниження це те, від чого я вмирав» ; «Принижений, покривджений на честі,/я переможцем бути вже не міг».

У хвилину гніву Б. Хмельницький називає дружину «перелюбницею», «лайдачкою», «ненависною мачухою своїх синів». Тиміш переконує, що Гелена не варта любові батька, що вона - «шльоха», «душа блудодійська» [2, 63].

Під впливом гніву, ревнощів, болю і образи, які відчував Б. Хмельницький через подружню зраду, в його свідомості відбувається трансформація образу Гелени в кардинально відмінний – образ зеленої змії. Гадюка – символ злоби, люті, підступності, лукавства, спокуси, знаряддя кари Божої.

За романом «Берестечко» Б. Хмельницький не може пробачити собі, що з його наказу Тиміш так жорстоко розправився з мачухою. Він не може повірити, що сам звелів вбити дружину, а тепер жити не хоче без своєї Гелени: «Нема Гелени. І нема мене... » [2, 105]. Ліна Костенко у своєму романі достовірно відтворила вдачу Б. Хмельницького. Історія зберегла свідчення про запальну вдачу гетьмана. В. Пришляк наводить дані, що якось Хмельницький в одній гарячій суперечці зі старшиною спересердя рубонув шаблею по руці черкаського полковника Яська Пархоменка. Потім тричі вклонився, просячи вибачення, і звелів пригостити усіх на знак примирення бочкою питного меду. У нестримній люті наказував прикувати то до гармати, то до підлоги генерального писаря Івана Виговського — за підозру, що той шпигує на користь Москви. Не милував і свого старшого сина Тимоша. Одного разу «наказав прив’язати його до гармати і міцно бити, поки той не поклявся йому, що буде добрим, статечним, і тільки потім наказав відкувати його. Військовий час, важке життя, полон, жорстокі битви зробили гетьмана запальним, і син також вдався в батька.

Не буде перебільшенням стверджувати, що Ліна Костенко, показавши незвичайне кохання героїв, подає власну, дещо відмінну від традиційної історичної, версію про причини поразки козацьких військ під Берестечком. Справа не лише в тому, що Іслам-Гірей зрадив і ув’язнив гетьмана. Змучений чорною тугою, полководець не міг ефективно проводити воєнну операцію: «Я був понижений і вбитий./Я пив. Я мучився. Не спав./Боявся посміху, як пастки./ Ось я такий і воював./В мені було зерно поразки» [2, 75]. Так обезсилити гетьмана могла тільки смерть справжньої любові.

М. Костомаров також вважає, що смерть дружини стала однією з причин поразки. Цілком закономірним є те, що, коли гетьман став удруге вдівцем, його доля, як і доля племінників, були небайдужі Ганні Золотаренко, вона знову прийшла на допомогу, прийшла, щоб залишитись з Б. Хмельницьким до кінця на правах його третьої дружини.

Ганна Золотаренко

Відомо, що народилася Ганна в Корсуні, у сім’ї міщанина, ймовірно ювеліра, Микифора Золотаренка. Мала двох братів, які були ніжинськими полковниками - Івана та Василя Золотаренків. З першим чоловіком, рідним братом матері Петра Дорошенка, Якимом Тарасенком, Ганна Золотаренко мала сина Кіндрата. Вдруге вийшла заміж за полковника Мартина Пилипенка (через це її козаки називали Пилипихою), народила сина Данила. Були сини Стефан, Осип [1, 69].

У серпні 1651 року вийшла заміж за Богдана Хмельницького, з яким обвінчалась у Корсуні, у Свято-Іллінській церкві. На час свого третього шлюбу Ганні було років 45-48. Дітей від попередніх шлюбів усиновив Богдан Хмельницький, надалі всі вони носили його прізвище. Без сумніву, цей шлюб сприяв зміцненню його становища серед старожитнього козацтва. Ганна Золотаренко відрізнялась від Ганни Сомківни і від Мотрони Чаплинської стриманим, але владним характером, а перш за все тим, що вона брала участь у державних справах свого чоловіка. Завдяки їй Чигиринський двір Б. Хмельницького став справжньою державною столицею. Гучні застілля, які часто закінчувались бійками, були зведені до мінімуму. Замість традиційної горілки Ганна часто подавала гостям угорське вино, розлите у вишукані срібні келихи. При ній у гетьманській резиденції з’явився оркестр, біля палацу заклали сад, для розваги гостей завели звіринець. Як належало дружині монарха, Ганна Хмельницька мала свій двір, її штат складався із знатних жінок. Урочистішими стали прийоми іноземних дипломатів, на яких були присутні лише найвищі чиновники та члени їхніх родин. На таких прийомах Ганна підтримувала ділові розмови дотепними і розсудливими репліками, доречними зауваженнями. Вся козацька старшина й численні іноземні гості з великою пошаною ставилися до гетьманші. Завдяки таким якостям вплив Ганни на чоловіка був значно більшим, ніж двох його попередніх дружин. Він став спокійнішим, менш запальним, більш ввічливим.

Богдан Хмельницький повністю довіряв своїй розумній дружині, вона стала його соратницею. Є достатньо свідчень про те, що Ганна була «владною гетьманшею»: вона негласно завідувала гетьманською скарбницею, авторитарно керувала сімейними справами родини Хмельницьких і навіть - коли гетьман уже хворів - підписувала універсали [за 2, 217]. Зокрема, в історичних архівах збереглася згадка про універсал на маєтності Густинського монастиря, виданий 22 липня 1655 року з підписом - «Гетьманова Анна Богданова Хмельницька» з печаткою та родовим гербом «Абданк».

Про впливовість цієї освіченої жінки, визнання її авторитету на міжнародному рівні свідчить той факт, що королева Польщі Марія-Людвіга користувалася її посередництвом під час польсько-українських переговорів. Відомості про цей випадок наводить М. Костомаров: «Любовицкий вынул из кармана пакет и сказал: «Пан гетман! Ее величество, королева, написала письмо к госпоже супруге вашей вельможности». Он подал письмо и вместе с ним драгоценный камень, который королева Мария посылала в дар козачке. Хмельницкий прочитал, поднял к небу глаза и сказал: «Боже всемогущий! . к моей Анне наияснейшая королева польская пишет письма и удостаивает ее просить о заступничестве передо мной!» [3, 516]. Дослідники зауважують, що якби Ганна Золотаренко жила пізніше, скажімо в ХІХ столітті, її без перебільшень можна було б назвати міністром двору.

Ганна залишилась з Богданом Хмельницьким до останку, була його опорою, його помічницею, його розрадою. Після смерті гетьмана в 1657 році вірна йому дружина жила в маєтку, біля родової усипальниці – Суботівської Іллінської церкви. А в 1671 році Ганна стала черницею з ім'ям Анастасія Києво-Печерського жіночого монастиря, де і доживала свій вік. Дата її смерті невідома.

Долею називають не першу і не останню, не одну з-поміж інших, а лише єдину. Ганна Золотаренко стала тією єдиною жінкою в житті гетьмана, змила і затьмарила сліди всіх попередніх, щоб залишитись з ним на самоті.

Ганна дала Б. Хмельницькому сили перебороти зраду, біль, втрату, ганьбу, поразку вірою в нього, адже, коли втрачаєш віру сам, необхідно, щоб хтось повірив у тебе: «Ти виринаєш./ Душа з біди як веслами гребе./ Ти видержиш, ти випливеш» [2, 161]. Своїм коханням і вірою в гетьмана Ганна Золотаренко його зцілила: «...ця жінка, що прийшла в моє життя,/ вона цілюща в дотику і слові./Важкі осмути пізньої любові/ вона знімає дотиком з чола./Ця жінка, що в життя моє прийшла./... Вона думає, що я сплю, а я воскресаю» [«, 167]. Жінка проявила себе і як помічниця гетьмана, завдяки їй брат сповістив полковників, де Б. Хмельницький, і військо почало збиратись. Мотрона була полячкою, мала польський гонор і пиху, схильність до польських звичаїв і бажання розваг, через що її не любив український народ. Ганна ж постає як представниця давнього козацького роду Золотаренків, чоловік якої загинув на війні, вона уособлює собою національну гідність і гордість, втілює кращі національні риси. Саме її мав сприймати український народ і козацька старшина як свою гетьманшу». Ганна відродила в Богданові гетьмана, дала сили повірити в себе і в перемогу.

Мріючи про спільне майбутнє, Б. Хмельницький говорить: «Повінчаємося у Корсуні,/ в місті слави моєї. Там/ пригадаю себе, колишнього./1 весілля справимо як слід./ Та й попросимо у Всевишнього/ трохи щастя. І трохи літ» [2, 174]. Ці мрії здійснились, у 1651 році Богдан Хмельницький і Ганна Золотаренко обвінчалась у Свято- Іллінській церкві міста Корсуня (на місці цієї церкви в 1995 році встановлено пам’ятний знак на честь їхнього вінчання). Доля подарувала їм не так вже й багато - 6 років подружнього життя, але хочеться вірити, що вони - люди, які зазнали стільки втрат і болю, - знайшовши одне одного, вміли цінувати кожну щасливу мить.

Нині в Чигиринському державному музеї Богдана Хмельницького зберігаються портрети трьох гетьманових дружин, написані народним художником України, лауреатом Національної Шевченківської премії Данилом Нарбутом.


Джерела:

1. Кривошея В. В. Козацька еліта Гетьманщини / Володимир Володимирович Кривошея. - К.: іПіЕНД імені І.Ф.Кураса НАН України, 2008. — 452 с.

2. Костенко Л. Берестечко: історичний роман / Ліна Костенко. - К.: Либідь, 2010. - 232 с.

3. Костомаров Н. И. Богдан Хмельницкий: В 3 т. / Николай Иванович Костомаров. - К.: Радуга, 2004. - 664 с.


" data-image="/storage/app/uploads/public/586/649/5c4/5866495c48f3c364549223.jpg" data-services="vkontakte,facebook,odnoklassniki,gplus,twitter">